дворянин
Дворянин, -на
м.
1) Дворовый человѣкъ. Дізналися дворяне та панськії козаки. Гол. І. 122. Ой мати криминина, чорні очі в дворянина. Мет. 114.
2) Дворянинъ. На безлюдді й Хома дворянин. Ном.
Джерело:
Словник української мови Грінченка
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дворянин — дворяни́н іменник чоловічого роду, істота * Але: два, три, чотири дворяни́на Орфографічний словник української мови
- дворянин — -а, ч. Особа, що належить до дворянства. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дворянин — Шляхтич Словник чужослів Павло Штепа
- дворянин — ДВОРЯНИ́Н (особа, що належить до дворянства), ШЛЯ́ХТИЧ, ШЛЯХТЯ́НИН рідше. Смерть не розбирає чина, а бере селянина і дворянина (прислів'я); — Я, бачите, не з міщан. Я дворянин, шляхтич, як нас тут звуть (І. Словник синонімів української мови
- дворянин — Дворяни́н, -на, -нові; -ря́ни, -ря́н Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- дворянин — ДВОРЯНИ́Н, а, ч. Особа, що належить до дворянства. Під князями стояли дворяни (властителі більших маєтків земських), далі.. дрібна шляхта, врешті мужики (Фр., XVI, 1955, 414); Дворянин з походження, піднісся Пушкін могутнім помахом крил над своїм класом і над своїм віком (Рильський, III, 1956, 9). Словник української мови в 11 томах