дворянин

ДВОРЯНИ́Н, а, ч. Особа, що належить до дворянства.

Під князями стояли дворяни (властителі більших маєтків земських), далі.. дрібна шляхта, врешті мужики (Фр., XVI, 1955, 414);

Дворянин з походження, піднісся Пушкін могутнім помахом крил над своїм класом і над своїм віком (Рильський, III, 1956, 9).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дворянин — дворяни́н іменник чоловічого роду, істота * Але: два, три, чотири дворяни́на Орфографічний словник української мови
  2. дворянин — -а, ч. Особа, що належить до дворянства. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. дворянин — Шляхтич Словник чужослів Павло Штепа
  4. дворянин — ДВОРЯНИ́Н (особа, що належить до дворянства), ШЛЯ́ХТИЧ, ШЛЯХТЯ́НИН рідше. Смерть не розбирає чина, а бере селянина і дворянина (прислів'я); — Я, бачите, не з міщан. Я дворянин, шляхтич, як нас тут звуть (І. Словник синонімів української мови
  5. дворянин — Дворяни́н, -на, -нові; -ря́ни, -ря́н Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. дворянин — Дворянин, -на м. 1) Дворовый человѣкъ. Дізналися дворяне та панськії козаки. Гол. І. 122. Ой мати криминина, чорні очі в дворянина. Мет. 114. 2) Дворянинъ. На безлюдді й Хома дворянин. Ном. Словник української мови Грінченка