дзюб
Дзюб, -ба I
м. Клювъ. Угор. ум. дзюбик, дзюбок.
---------------
Дзюб! II
меж., выражающее клеваніе. На маковці сиділа, дрібен мачок дзюбала: дзюб, дзюб, дзюбанець! Маркев. 74.
Джерело:
Словник української мови Грінченка
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дзюб — дзюб іменник чоловічого роду дзьоб рідко Орфографічний словник української мови
- дзюб — див. дзьоб. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дзюб — дзюб → дзьоб Лексикон львівський: поважно і на жарт
- дзюб — ДЗЬОБ (покрита рогівкою ротова частина у птахів і деяких тварин), НІС, ДЗЮБ рідше. На хату сів чорногуз і закалатав своїм довгим дзьобом (М. Словник синонімів української мови
- дзюб — Дзюб і дзьоб, -ба, -бові; дзю́[ьо́]би, -бів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- дзюб — ДЗЮБ див. дзьоб. Словник української мови в 11 томах