доручити
Доруча́ти, -ча́ю, -єш
сов. в. доручити, -чу, -чиш, гл. Поручать, поручить.
Джерело:
Словник української мови Грінченка
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- доручити — доручи́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- доручити — Доручи́ти. Дати до рук, вручити. Рівночасно має начальник громади доручити всім, що мають право вибору, лєхітимациї виборчі, а також і заосмотрені громадскою печаткою карти до голосованя (Товариш, 1908, 298) // пол. doręczyć — вручити, передати, доставити. Українська літературна мова на Буковині
- доручити — див. доручати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- доручити — ДОРУЧА́ТИ кому (виконання чогось), ПОКЛАДА́ТИ на кого, ПРИРУЧА́ТИ розм., ПОРУЧА́ТИ розм., ПРИПОРУЧА́ТИ заст.; ДОВІРЯ́ТИ, ПОВІРЯ́ТИ (ПОВІ́РЮВАТИ рідше) (особливо важливу роботу, обов'язки); ПОКИДА́ТИ, ПОЛИША́ТИ розм. Словник синонімів української мови
- доручити — Доручи́ти, -ручу́, -у́чиш, -ру́чать Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- доручити — ДОРУЧИ́ТИ див. доруча́ти. Словник української мови в 11 томах