1. Українська літературна мова на Буковині

доручити

Доручи́ти. Дати до рук, вручити. Рівночасно має начальник громади доручити всім, що мають право вибору, лєхітимациї виборчі, а також і заосмотрені громадскою печаткою карти до голосованя (Товариш, 1908, 298)

// пол. doręczyć — вручити, передати, доставити.

Джерело: Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. доручити — доручи́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. доручити — див. доручати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. доручити — ДОРУЧА́ТИ кому (виконання чогось), ПОКЛАДА́ТИ на кого, ПРИРУЧА́ТИ розм., ПОРУЧА́ТИ розм., ПРИПОРУЧА́ТИ заст.; ДОВІРЯ́ТИ, ПОВІРЯ́ТИ (ПОВІ́РЮВАТИ рідше) (особливо важливу роботу, обов'язки); ПОКИДА́ТИ, ПОЛИША́ТИ розм. Словник синонімів української мови
  4. доручити — Доручи́ти, -ручу́, -у́чиш, -ру́чать Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. доручити — ДОРУЧИ́ТИ див. доруча́ти. Словник української мови в 11 томах
  6. доручити — Доруча́ти, -ча́ю, -єш сов. в. доручити, -чу, -чиш, гл. Поручать, поручить. Словник української мови Грінченка