1. Словник української мови Грінченка

дубинка

Дубина, -ни

ж.

1) Дубовое дерево. Сюди туди дубину стрепену, — посипались жолудочки в пелену. Чуб. ІІІ. 176. От кріпка дубина, — сокира як од заліза одскакує. Харьк.

2) Дубовый лѣсъ. Сим. 26. КС. 1883. І. 34. Ой з-за гори високої та з зеленої дубини ідуть ляхи на три Шляхи за півтори милі. н. п. Як були ми молодими, то ходили по дубині у червоних запасках і сивизна на висках. Ном. № 8709.

3) Дубовая палка. От козаки до його з дубинами. ЗОЮР. 284. ум. дубинка, дубинонька, дубиночка. Грин. ІІІ. 682. Сим. 26. Між дубинки та ліщинки шматок шкуратинки. Ном., стр. 301, № 379. Ой піду я в дубиноньку спати. Млр. л. сб. 346. Пойду в ліс, вирубаю дубинку. Ном., стр. 295, № 155.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дубинка — дуби́нка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. дубинка — -и, ж. Зменш.-пестл. до дубина 1), 3), 4). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. дубинка — син. міліцейська ґумова: гуманізатор, демократизатор, мусорфалос. Словник жарґонної лексики української мови
  4. дубинка — ПА́ЛИЦЯ (примітивна зброя), ДРЮК, ДРЮЧО́К, КИЙ, КИЙО́К, ЛОМА́КА, ДУБИ́НКА розм., ДРЮЧИ́НА розм., БУК діал. Кожний народ наш щедро народжує своїх богатирів, що в будь-яку хвилину можуть палицю, кинуту в нас ворогом... Словник синонімів української мови
  5. дубинка — ДУБИ́НКА, и, ж. Зменш.-пестл. до дуби́на 1, 3, 4. А зимою холодно, Нічим затопити, То й питається дідунь: «Що, сину, робити?» «А що ж, — кажу, — тра [треба] комусь їхати в дубинку!» (Рудан., Тв., 1956, 104); *Образно. Словник української мови в 11 томах