дурничок
Дурник, -ка
м. Дурачекъ; шутъ. Брат був дурник. Чуб. Пошився у дурники. Ном. № 6245. Яким передражнював бабу так химерно, що всі потішались із його, як із дурника. Левиц. І. 523. Що ти з Мене смієшся та підманюєш, мов дурника якого? Рудч. Ск. II. 131. ум. дурничок. Заграй, дудничку, — танцюй, дурничку. Ном. № 12519.
Джерело:
Словник української мови Грінченка
на Slovnyk.me