1. Словник української мови Грінченка

заплакати

Заплакати, -чу, -чеш

гл.

1) Заплакать. Заплач, дурню, по своїй голові. Ном. № 2374. Козак з біди не заплаче. Ном. № 776.

2) Заплакать что. Заплакала чорні очі, заплакала брови. Федьк. І. 50.

3) — кого́. Причитаньями и плачемъ какъ по мертвому уморить. Встрѣчено у Г. Барвинокъ: Раз, так жартувавши, на вечерницях дівку заплакали. Жартували, жартували, а послі й кажуть: «Умри, Галю, ми по тобі голоситимем». Та́ з сміхом і лягла. Вони зложили їй руки... (і стали голосити). Далі дівчата вже й годі, стали її будити — не встає... а у їй і духу нема. Г. Барв. 57.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. заплакати — -ачу, -ачеш, док. 1》 неперех. Почати плакати. || перен. Почати жалібно кричати (про птахів). 2》 перех., заст. Плачучи, змочити сльозами. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. заплакати — запла́кати дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. заплакати — Запла́кати, -пла́чу, -пла́чеш, -чуть; запла́ч, -пла́чте за ким і по кому Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. заплакати — ЗАПЛА́КАТИ, а́чу, а́чеш, док. 1. неперех. Почати плакати. І я заплакав, жаль малому Було сіроми-сироти (Шевч., II, 1953, 86); Невже побачу я всіх вас, рідних, дорогих, і мати радісно заплаче на грудях стомлених моїх?! (Сос. Словник української мови в 11 томах