заручини

Заручини, -чин

ж. мн. Обрученіе. О. 1862. IV. 6. МУЕ. III. 74. Летім, брацця, на заручини: там Маруся зарумається, од батенька одлучається, до свекорка прилучається. Мет. 127.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. заручини — зару́чини множинний іменник Орфографічний словник української мови
  2. заручини — Зару́чини, -чин, -чинам Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  3. заручини — І заручення, обручення Обрядова частина Таїнства Шлюбу, під час якої наречених благословляють освяченими вінчальними перснями й накладають їх їм на правиці Словник церковно-обрядової термінології
  4. заручини — ЗАРУ́ЧИНИ, чин, мн. Обряд, за яким дівчина і хлопець, що мають намір одружитися, оголошуються нареченою і нареченим. [Мартин:] Ну, моя дитино, я вже скінчив з твоїм женихом. Сьогодні заручини, а на тройцю й весілля (К. Словник української мови в 11 томах
  5. заручини — -чин, мн. Обряд, за яким дівчина і хлопець, що мають намір одружитися, оголошуються нареченою і нареченим. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. заручини — див. угода Словник синонімів Вусика
  7. заручини — ЗАРУ́ЧИНИ мн. (обряд, за яким дівчина і хлопець, що мають намір одружитися, оголошуються нареченою і нареченим), ОБРУ́ЧЕННЯ, ЗМО́ВИНИ мн., заст., ЗГОВО́РИНИ мн., заст., ЗГО́ВІР заст. — Заручини — це ще не весілля. Словник синонімів української мови