1. Словник української мови Грінченка

злічувати

Злічувати, -чую, -єш

сов. в. злічи́ти, -чу́, -чиш, гл.

1) Сосчитывать, сосчитать. Опат. 27. Ти в коморі, я на дворі, вийди, серце, злічим зорі. Мет. 10. Не можна далебі злічити, які народи тут плелись. Котл. Ен. IV. 70. Хто воінство його злічити може. К. Іов. 53.

2) Вылѣчивать, вылѣчить. Як би од Бога болізнь, то Бог би й злічив. Грин. II. 314.

3) О разбитой посудѣ: склеивать, склеить. Злічила макітру, та вже год десять живе.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. злічувати — злі́чувати 1 дієслово недоконаного виду рахувати рідко злі́чувати 2 дієслово недоконаного виду виліковувати рідко Орфографічний словник української мови
  2. злічувати — I -ую, -уєш, недок., злічити, злічу, злічиш, док., перех. і без додатка, рідко. Способом лічби визначати кількість, суму і т. ін. кого-, чого-небудь. II -ую, -уєш, недок., злічити, злічу, злічиш, док., перех., рідко. Лікуючи, відновлювати здоров'я; виліковувати. || перен. Позбуватися чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. злічувати — РАХУВА́ТИ (називати числа в послідовному порядку; визначати кількість, суму), ЛІЧИ́ТИ, ВИЛІ́ЧУВАТИ, ЗЛІ́ЧУВАТИ розм., ЧИ́СЛИТИ розм.; ПЕРЕРАХО́ВУВАТИ (встановлювати кількість когось, чогось). — Док.: порахува́ти, зрахува́ти діал. Словник синонімів української мови
  4. злічувати — ЗЛІ́ЧУВАТИ¹, ую, уєш, недок., ЗЛІЧИ́ТИ, злічу́, злічи́ш, док., перех. і без додатка, рідко. Способом лічби визначати кількість, суму і т. ін. кого-, чого-небудь. [Мохаммед:] Я злічив всі зморшки у неї на обличчі… (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах