1. Словник української мови Грінченка

змовляти

Змовля́ти, -ля́ю, -єш

сов. в. змо́вити, -влю, -виш, гл.

1) Говорить, проговорить, промолвить. І риба річ премудру твою змовить. К. Іов. 26. Змов мені одно словечко. Г. Барв. 72.

2) Сговаривать, сговорить. Мене змовили за багатого одинця. Г. Барв. 475. Як змовляють, то сто коней дають, а як змовлять, то чортма і одного. Лебед. у. В суботоньку змовляли, в неділеньку звінчали. Маркев. 87.

3) Заговаривать, заговорить (о знахаряхъ). Баба пристріт змовляє. КС. 1893. VII. 76.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. змовляти — змовля́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. змовляти — -яю, -яєш, недок., змовити, -влю, -виш; мн. змовлять; док., перех. 1》 також без додатка, заст.Справляти заручини. 2》 тільки док., розм. Промовити, сказати. 3》 також без додатка, розм., етн. Те саме, що замовляти 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. змовляти — ЗАМОВЛЯ́ТИ етн. (за народними віруваннями — виліковувати хвороби, заліковувати рани за допомогою замовляння, чаклування), ПРИМОВЛЯ́ТИ, ВІДВЕРТА́ТИ, ВІДШІ́ПТУВАТИ, ВИШІ́ПТУВАТИ, ЗМОВЛЯ́ТИ заст. — Док. Словник синонімів української мови
  4. змовляти — ЗМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗМО́ВИТИ, влю, виш; мн. змо́влять; док., перех. 1. також без додатка, заст. Справляти заручини. Свати почали в хату навертатись. Словник української мови в 11 томах