1. Словник української мови Грінченка

кидати

Кидати, -даю, -єш, одн. в. кинути, кину, -неш

гл.

1) Бросать, кидать. Та й почав мені кидати у пазуху п'ятаки з обох кишень. ЗОЮР. І. 250. Не стій на могилі, не кидай пісочку. Мет. 92. Ой взяли го за реберні та й кинули через дверці. Гол.

2) Оставлять, бросать, переставать. Москаль любить жартуючи, жартуючи кине. Шевч. 65. Ой не кидай же мене та на чужій чужині. Мет. 78. Кидай... вечеряти: час на коня сісти. Макс.

3) — воду. Качать насосомъ.

4) — кров. Дѣлать кровопусканіе.

5) — сіно. Подавать сѣно при укладываніи его въ стоги. Я вам лучче так чого поможу днів три робить за процент — косить там, чи сіно кидать. О. 1862. IX. 7.

6) — лихом об землю. Забыть о горѣ, пренебречь имъ. Кинь лихом об землю та давай погуляєм.

7) кинути оком. Взглянуть, завидѣть. Скілько оком кинути — гора мріла. Кинула оком мати на його вбрання, та й відвернулась. Св. Л. 170.

8) кидати хляще́м. Бросать въ безпорядкѣ, какъ попало. На току повно свиней, а в хаті такий гармидер: миска з водою перекинута, кури поваляли горшки з полиць, а він кинув так хлящем усе хазяйство, а сам пішов на улицю. Кіевск. у.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кидати — (помахом руки відправити щось від себе) метати, (різко) шпурляти, жбурляти, (з силою) посилати, запускати, діал. док. потурити. Словник синонімів Полюги
  2. кидати — ки́дати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. кидати — Метати, вергати, жбурляти, швиргати, шпурляти, п. ф. кидь; (за борт) викидати; (в русі) підкидати; (погляд) звертати, спрямовувати; (сім 'ю) покидати, залишати; док. КИНУТИ, пожбурити; (об землю) беркицьнути, гепнути, брязнути, бебехнути; (під лаву, що) ІД. втратити інтерес до чого. Словник синонімів Караванського
  4. кидати — I кинути, брязкати (брязнув об землю), брьохати (т.с.), бурхати (виливати рідину), вергати, вивергати, вергти, викидати, вишпурювати, вишпурляти, вкидати, гилити, докидати, жбурляти, жбурлятися, загилити, закидати, кидонути, метати, накидати, обкидати... Словник синонімів Вусика
  5. кидати — -аю, -аєш, недок., кинути, -ну, -неш, док., перех. 1》 також чим. Махнувши рукою (руками), примушувати летіти, падати те, що є в руці (в руках). || Опускати, занурювати (в рідину). || Викидати. || перев. безос. Сильно хитати, гойдати; підкидати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. кидати — КИ́ДАТИ, аю, аєш, недок., КИ́НУТИ, ну, неш, док. 1. кого, що, чим. Махнувши рукою (руками), примушувати летіти, падати те (того), що (хто) є в руці (в руках). Злий і спустошений, приходив [Сафрон] додому, кидав шапку в куток (М. Словник української мови у 20 томах
  7. кидати — кида́ти: ◊ голоту кида́ти = голота II. ◊ піском в о́чи кида́ти → око Лексикон львівський: поважно і на жарт
  8. кидати — Кидав дідько бідними, а тепер багачами почав. Глум з багача, коли йому трапиться яке лихо, або нещастя. Кидає очима межи дівчима. Моргає на дівчат. Кидає словами, як собака хвостом. Про балакуна, що говорить не доладу. Сама кидається на шию. Приповідки або українсько-народня філософія
  9. кидати — (кого? на що?), -аю, -аєш, недок., кинути, -ну, -неш, док. Обманути. Особисто я б тобі за звертання «братуха» в голову заїхав, бо таке звертання носить під собою бажання і момент кинути когось або попустити на гроші, як правило... Словник сучасного українського сленгу
  10. кидати — (-аю, -аєш) недок.; кого. Виманювати за допомогою махінацій значні суми грошей; обдурювати когось. БСРЖ, 253. Словник жарґонної лексики української мови
  11. кидати — (аж) у піт ки́дати (вдаря́ти) / ки́нути (вда́рити). 1. Викликати у кого-небудь сильне хвилювання, стан великого нервового напруження. — Єсть номери на п’ять, на три, на два карбованці .. Панові слова аж у піт кинули сіромашного Дейнеку (С. Фразеологічний словник української мови
  12. кидати — ЗАЛИША́ТИ (вирушаючи звідкись або кудись, не брати з собою кого-, що-небудь), ЛИША́ТИ, ПОЛИША́ТИ, ПОКИДА́ТИ, КИ́ДАТИ, ОСТАВЛЯ́ТИ (ЗОСТАВЛЯ́ТИ) рідко, ВІДБІГА́ТИ кого, заст. — Док. Словник синонімів української мови
  13. кидати — Ки́дати, -даю, -даєш, -дає Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  14. кидати — КИ́ДАТИ, аю, аєш, недок., КИ́НУТИ, ну, неш, док., перех. 1. також чим. Махнувши рукою (руками), примушувати летіти, падати те, що є в руці (в руках). Дівчата хапались за нависле листя, рвали й кидали його на хлопців (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах