кидати

КИ́ДАТИ, аю, аєш, недок., КИ́НУТИ, ну, неш, док.

1. кого, що, чим. Махнувши рукою (руками), примушувати летіти, падати те (того), що (хто) є в руці (в руках).

Злий і спустошений, приходив [Сафрон] додому, кидав шапку в куток (М. Стельмах);

Вогонь знищив побиту дошку, прикриту Заліщиками, в яку ми дозволяли відвідувачам кидати ножі для полегшення (Т. Прохасько);

– Шабаш! – кинувши шапку об землю, крикнув Грицько (Панас Мирний);

З перебільшеною увагою струшував солодко-пахучі квіточки акації, що вітром кинуло на парчеву ковдру хворого (Н. Королева);

Чудо-риба вмирає на березі, та надійде казковий рибалка, і пожаліє рибу, і кине її в море (О. Бердник);

* Образно. Десь на заметах стогнав вітер і кидав у шибки сухим снігом (П. Панч);

// Опускати, занурювати в рідину.

Миру над світом сіяє маяк, Тим-то спокійно свій невід рибак Кидає в море, що піниться й грає (М. Рильський);

Коли ж він [мішок] наповнюється до гички, два чоловіки зашивають його шкіряними дратвами, тягнуть на берег і, припнувши на довгий мотуз до човна, кидають у воду (М. Сиротюк);

// Викидати.

Хто ж спокусить одного з малих цих, що вірять, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити та й кинути в море! (Біблія. Пер. І. Огієнка);

Надя .. поглянула на черепки, далі зібрала їх всі в одну руку і кинула за вікно геть у садок... (Леся Українка);

// перев. безос. Сильно хитати, гойдати; підкидати.

Машину кидало з боку на бік, черкало об стовбури дерев (Іван Ле);

Астроплан в цей час жорстоко кидало з боку на бік (В. Владко).

2. що, перен. Спрямовувати, поширювати (промені, світло, тінь і т. ін.).

Тепер ще квітка дійсності надією цвіте, не кидає ще тіні дерево зневіри (Б.-І. Антонич);

Багряне проміння кидало червоні відблиски на завіяні снігом дахи будівель (С. Добровольський);

Сонце мирно кидало на майдан перед сiльрадою жмути свiтла й тепла (Б. Антоненко-Давидович);

Так сонце після хмарної години, Коли на землю кине промінь свій, – Радіють люди й звірі, а рослини З'являються в барвистості новій (В. Самійленко);

// що, чим. Швидко звертати кудись (очі, погляд); дивитися.

– Не піду, бігма, не піду, – забормотіла та [жінка], кидаючи полохливо чорними очима на всі боки (Леся Українка);

Отаман тільки помаленьку кивнув головою.., кинув гордим оком по всіх бурлаках (І. Нечуй-Левицький);

Батько знишка шепнув щось матері, і діти бачили знову, як зразу здригнула вона й полохано кинула погляд на гостя (С. Васильченко).

3. що і без прям. дод., перен. Швидко, часом недбало казати, висловлювати (репліку, слово і т. ін.).

– Засукуй рукава! – коротко кидав жандар... (М. Коцюбинський);

Від бочки сильно пахло нагрітою смолою, і Вертутій покваплював тих, що підходили, коротко кидав їм: – Отам залягайте, в ровах. З двох боків луговини (В. Близнець);

Тоді поволі підводжуся, мию горнятко і кидаю: “наразі” (С. Андрухович);

Цей момент використав Вагилевич і кинув репліку, яка зовсім не стосувалася розпочатої Яковом теми (Р. Іваничук);

Вiдступаючи i поправляючи рукою зачiску, вiн кинув: – Заходь (Р. Андріяшик);

// У сполуч. з деякими іменниками означає – робити те, що виражене відповідним іменником.

[Леся:] Перед загрозою смерті вона кидає прокляття цареві (Л. Смілянський);

Чоловіки реготали, кидали жарти (М. Томчаній);

Зрідка він кидав униз короткі поради (О. Гончар);

До нас підходять їхні пастушки, а ми їм жарту кидаєм пучок (Д. Білоус);

Чужинця шани ждатимеш дарма – В твій слід він кине сміх-погорду! (Д. Павличко).

4. кого, що. Залишати кого-, що-небудь; покидати.

– Ще ніколи не кидав я рідного села (М. Коцюбинський);

Товариші його не кидали (І. Багряний);

Ось інший знайомий художник кидає все на світі й опиняється чомусь аж у Таллінні (Ю. Андрухович);

Не в шовки, але одягалися. Кинути село їй було лячно (Б. Харчук);

* Образно. Думи мої, думи мої, Ви мої єдині, Не кидайте хоч ви мене При лихій годині (Т. Шевченко);

[Маруся:] Душа моя знемагає, сила мене кидає (Панас Мирний);

// перев. з інфін. Переставати робити що-небудь, займатися чим-небудь.

Чи важко буде обслуговувати цього мирного, культурного інваліда, що не кидає працювати (Д. Гуменна);

Любий хлопчику..! Кинь обручиком гратися (М. Шеремет);

Отож кинь летунство (Р. Андріяшик);

Хворим на виразку шлунка конче потрібно кинути палити (з наук.-попул. літ.).

5. кого, що. Посилати, направляти когось, щось куди-небудь.

Він з розгону кидає снаряд у сизодимчастий гвинтовий отвір (М. Стельмах);

Лінію кордону виписали так, аби зручно було кидати в наступ танки (із журн.);

Тепер ми знаємо, хто такі “чорні свитки” – це мобілізовані в 1943–1944 роках українські чоловіки, яких майже без зброї, навіть не переодягнувши, кидали в наступ (з газ.);

Капітан Чумаченко кинув штурмові групи в атаку (О. Гончар);

// кого. Переводити з одного місця в інше.

Він усе ще був напіварештантом, засланцем, якого уряд міг кидати з місця на місце, як йому сподобалося (І. Франко);

Вчителя кидали з села в село (Г. Хоткевич);

// кого. Ув'язнювати; відправляти, саджати (до в'язниці).

Кармалюка не раз кидали у в'язницю, засилали на каторгу в Сибір, звідки він утікав (з наук.-попул. літ.);

Вартові провели її у вогкий підвал і кинули в одиночку (В. Кучер);

Давид наказав осліпити Василька й кинути в тюрму, заволодівши його містами й землями (з навч. літ.).

◇ Ве́рга́ти (ки́дати) громи́ див. ве́рга́ти;

Вси́пати (ки́нути, вки́нути і т. ін.) при́ску за очку́р (за па́зуху) див. всипа́ти¹;

Гля́нув (подиви́вся, зи́ркнув і т. ін.), на́че (нена́че і т. ін.) п'ятака́ дав (подарува́в, ки́нув і т. ін.) див. гля́нути;

(1) Ки́дати / ки́нути же́реб (жеребо́к) – вирішувати що-небудь жеребкуванням.

Коли кидатимуть жереб, вільними залишаться лише чотирнадцять перших і, можливо, ще кілька останніх місць (О. Авраменко, В. Авраменко);

Відполювавши ходову вивірку, повернулись і кинули жереб, куди кому йти на місцевого та й на іншого звіра, – чи батькові з Наталкою на Голубу, а Грицькові з Григорієм на Бікін та Іман, чи навпаки (І. Багряний);

– Може, кинемо жеребок? – несміливо запропонував Тарас (Ю. Мокрієв);

[Ки́дати / ки́нути] камі́нчики у горо́д див. камі́нчик;

(2) Ки́дати / ки́нути клич (га́сло, сло́во і т. ін.) – звертатися до кого-небудь із закликом, гаслом і т. ін.

Зоринка лише вряди-годи кидала слово обиди на кревних, більше відмовчувалась (І. Микитенко);

Чорнобай ніби читав його думки і кидав словами, що ятрили серце (В. Малик);

Я не забула, Марку, твоєї науки: ти кинув слово, а з нього вродилось десять (М. Коцюбинський);

Дамо рішучий бій мозолястими руками, як тільки кине гасло нам комітет (І. Пільгук);

– В науку давай, Вальок! – кинув клич Дормидонт, аспірант (А. Крижанівський);

(3) Ки́дати / ки́нути кров, заст. – робити кровопускання.

Гнів жінкам у лиця кидав кров (Ю. Клен);

Треба завтра щепія покликати, хай кине кров (Панас Мирний);

Ката облили водою, але це не допомогло, йому спробували дати ліків з перцю, кинули кров з руки – він не подавав ознак життя (П. Загребельний);

(4) Ки́дати підозрі́ння на кого – обвинувачувати кого-небудь у чомусь, підозрюючи.

Кидати на когось підозріння за вбійство [убивство] – то не жарт (І. Франко);

(5) Ки́дати (розкида́ти, си́пати і т. ін.) компліме́нти (компліме́нтами) – говорити кому-небудь люб'язні слова, лестощі.

Бонковський сипав компліменти, жартував (І. Нечуй-Левицький);

Стальський так і сипав компліментами Рафаловичу (І. Франко);

З нами розмовляли, спеціально запросивши до себе на прийом, самі Хвиля й Кулик, не шкодували сипати нам компліменти (Б. Антоненко-Давидович);

Я тебе вже покохала, Рибалка, не треба сипати компліментами і дарувати квітку з коробкою недорогих цукерок (А. Кокотюха);

Куди́ не глянь (не кинь) див. гля́нути;

Куди́ не кинь / не скинь (не гля́неш, не оки́неш і т. ін.) о́ком <�Куди́ [ті́льки (лиш)] [не] гля́не о́ко> див. о́ко¹;

Мета́ти (ки́дати, розкида́ти, розсипа́ти і т. ін.) бі́сер (пе́рли) [сви́ням (пе́ред свиньми́, пе́ред сви́нями)] див. мета́ти;

(6) Наві́длі (наві́дліт) ки́дати – розмахнувшись, із силою кидати що-небудь від себе.

Одним рухом переломлює [Шмалій] надвоє Романову дранку, оглядається й навідліт кидає її на припічок (М. Стельмах);

Коли штани були готові, Вустя навідлі кинула їх братові (О. Гончар);

(7) [Аж] у піт ки́дати (вдаря́ти) / ки́нути (вда́рити) – кого у когось виникає сильне хвилювання, велике нервове напруження.

[Казибрід:] Громада все знає, Прокопе. І війтівства зараз зречися. А то по хвилі Божій може вже бути запізно. [Рябина:] Так ось воно як! Аж в піт мене вдарило (І. Франко);

– Єсть номери на п'ять, на три, на два карбованці .. Панові слова аж у піт кинули сіромашного Дейнеку (С. Добровольський);

Хочу сам зрушити з місця – і не можу. Аж у піт кинуло (А. Головко);

Сошенка аж у піт кинуло (Н. Околітенко);

(8) Ки́дає / ки́нуло в кра́ску кого – у когось з'являється почервоніння від хвилювання, збудження, сорому і т. ін.

Галя глянула на хлопця, В краску кинуло її, Й затулила, мов від сонця, Очі дівчина свої (С. Воскрекасенко);

(9) Ки́дає / ки́нуло в сльо́зи (сльозу́) кого – у когось на очах з'являються (з'явилися) сльози.

– Як гляну-погляну на маленьку рослину .. Щось у грудях заворушиться, навіть у сльозу кине (І. Волошин);

(10) Ки́дає / ки́нуло в сміх (у лють, у гнів і т. ін.) кого – комусь стає від чого-небудь смішно, весело або що-небудь викликає гнів, сердитість і т. ін.

При одній лише думці про те, що донька могла б не пройти по конкурсу, що якісь там інститутські книгогризи могли б завалити її при вступі, майора кидало в лють (О. Гончар);

Остапа кинуло в сміх, мотало, аж трусило ним (К. Гордієнко);

(11) Ки́дати / ки́нути то в жар то в хо́лод (в жар і [в] хо́лод) кого:

а) кому-небудь стає жарко або холодно від сильного хвилювання, великого нервового напруження, збудження і т. ін.

Серце її бралося невгамовними ревнощами, розпалювався розум, малювалися в уяві такі подробиці, від яких Віру кидало то в жар, то в холод (А. Шиян);

Видавалося, що на цій плівці якийсь мерзенний ворог .. зафіксував наші найважливіші таємниці.. Віктора кидало то в жар, то в холод (М. Дашкієв);

Пані де Реналь здавалося, що вона занедужала, її кидало то в жар, то в холод, і вона зовсім втратила сон (Д. Паламарчук, пер. з тв. Стендаля);

б) викликати в кого-небудь велике хвилювання, сильне нервове напруження чим-небудь.

В обителі ця звістка [приїзд Саїда] просто в жар і холод кинула ішанів (Іван Ле);

(12) Ки́дати (вкида́ти) / ки́нути (вки́нути) в жар (рідко в пал):

а) (кого) викликати в кого-небудь чим-небудь ніяковість, сором'язливість і т. ін.

Я так i роблю, як радить тато, а вiд хвилювання мене аж кидає в жар (М. Стельмах);

Підходили [дівчата] до Черниша і Брянського, .. ласкаво поляпували юнаків-офіцерів по щоках. Йов! Усі приязно сміялись, старі і молоді, не осуджуючи дівчат за їх вільність, від якої обох офіцерів кидало в жар (О. Гончар);

У ці секунди вона була така прекрасна, що мене кинуло в жар... (О. Авраменко, В. Авраменко);

б) (кого) вражати, хвилювати кого-небудь, викликати велике переживання в когось.

На саму згадку про ті роки Арістодіка кидало в жар (І. Білик);

Розпухле вухо Тимка, на якому засохла кров, кинуло Орисю в жар (Григорій Тютюнник);

Те, що Оленка на власні очі побачить його самого за штурвалом, кинуло його просто в жар (Д. Бедзик);

в) кого-небудь охоплює жах, комусь стає страшно, дуже неприємно.

Коли вона виступає .., то не одного з присутнiх кидає в жар, не один iз вiдповiдальних втягує голову межи плечi, бо знає, що Лукiя, пiднявшись на трибуну, озиратись не буде, видасть по заслузi хоч кому (О. Гончар);

Василя усього аж у жар укинуло. Це ж йому і просвітку не буде (Панас Мирний);

Тут [у шинку] в одну ніч .. миналися такі гроші, що хлібороба в жар кинуло б при одному їх називанні (Г. Хоткевич);

Від цього дошкульного, найдошкульнішого запитання його аж кинуло в пал (Ю. Смолич);

Від останніх Парфутінових слів Івана Євграфовича кинуло в жар (Б. Антоненко-Давидович);

г) у кого-небудь піднялась температура.

Мабуть, прохопило [Максима] в поїздці, бо на ранок у жар кинуло, руками-ногами не ворушить, а язик і зовсім одняло (Є. Гуцало);

(13) Ки́дати / ки́нути боло́том (боло́то, гря́ззю і т. ін.) на кого і без дод. – ганьбити, гудити, гостро картати кого-, що-небудь.

[Горнов (до Воронова):] Ви кидаєте болотом у моє чесне діло (М. Кропивницький);

Він [народ-раб] на борця величного свойого Грязь кидає, його камінням б'є (Б. Грінченко);

І на найліпшого чернь кидає болото (І. Франко);

– Батьку, оцей недоносок гряззю кидає на героя. У нас Петлюра – це все одно, що в Італії Гарібальді (М. Стельмах);

Не могла бачити їх .. Стільки грязюки на мене кинули (А. Хижняк); (14) Ки́дати / ки́нути в дрож (в тря́сцю) кого – виклика́ти в кого-небудь стан нервового збудження, надмірного хвилювання, страху і т. ін.

– Братику .. Проклятий прочухан зачинає кидати мене в трясцю (П. Куліш);

Глухе голосіння, що доходило, немов із могили, навіть мене, людину, яка побувала в самому пеклі, кинуло в дрож (Ю. Збанацький);

– Дасть Бiг, уцiлiло, – вiдкинувшись у крiслi, повторив Турбот своїм безголосим манером, вiд якого юного Тудла знову кинуло в дрож (І. Андрусяк, пер. з тв. Ч. Діккенса); (15) Ки́дати / ки́нути ви́клик чому – категорично, різко виступати проти чого-небудь загальноприйнятого або відстоюваного кимсь.

Тепер, розгортаючи книжку, Марта ніби кидала виклик усій історії літератури й людського кохання (В. Підмогильний);

Словом, я кинув смертi виклик, i вона вiдступила... (Р. Андріяшик); (16) Ки́дати / ки́нути в о́чі (у ві́чі, в обли́ччя) кому – говорити відкрито, відверто, сміливо.

Я тобі, світе, кождий [кожний] жаль відважно кину в очі! (І. Франко);

Вона теж кине в вічі катам своє прокляття (Л. Смілянський); (17) Ки́дати / ки́нути в сказ кого – те саме, що Дово́дити / довести́ до ска́зу (див. дово́дити).

Те, що він не міг розгадати ідеї та мети цього костюмування, кидало пана полковника в сказ (Ю. Смолич);

Усе почуте кинуло в сказ командувача фронту, який вимагав не відступу, а наступу військ (із журн.); (18) Ки́дати / ки́нути (вки́нути) ґе́дзя (ґе́дза, ґе́дзика):

а) (кому) говорити кому-небудь щось обурливе, неприємне.

– Розбери нас: хто з нас правий, хто винуватий? ... Хто кого займав? Хто кому перший ґедза кинув? (Панас Мирний);

б) (на кого) грайливо дивитися на кого-небудь.

– У вас, справді, пальчики – чудо! .. Пані кинула на нього ґедзя і ще утішніше усміхнулася (Панас Мирний); (19) Ки́дати / ки́нути жари́ну в се́рце (в гру́ди) кому і без дод. – робити натяк на що-небудь.

[Лучицька:] Як ви вмієте людину збентежити .. жарину кинути в серце (М. Старицький);

– Чи не забагато [хлопців], дівко? – знову так говорить мати, що в душі Христини починають ворушитися різні здогадки .. А мати хоч би тобі що: кинула, неначе ненароком, жарину в груди й порається біля мисника (М. Стельмах);

(20) Ки́дати / ки́нути ка́мінь (ка́менем, ка́меня) на кого, у кого – звинувачувати, ганити, ганьбити і т. ін. кого-небудь.

Але ж, Мотре, будь справедлива і не кидай каменем у мене, коли я не завинив (Б. Лепкий);

Радуйтесь власному прозрінню і не кидайте каменя осуду на тих, хто ще повзає в сутінках... (О. Бердник);

– Чи осмілишся кинути каменем на мене за те, що я покинула тебе? (І. Франко);

(21) Ки́дати / ки́нути на ча́шу терезі́в – робити все можливе, докладати всіх зусиль, щоб добитися успіху, виграшного становища і т. ін.

Ще раз пригадав [командир] особіста й подивувався щиро, як можуть люди в оцій ситуації [війни], коли все кинуто на чашу терезів, займатися нікчемною справою (А. Дімаров);

(22) Ки́дати / ки́нути недо́брим о́ком на кого – поглядом виражати осуд кого-небудь за певні вчинки, дії, поведінку і т. ін.

Старі й правовірні кидали на неї [молодь] недобрим оком (М. Коцюбинський);

(23) Ки́дати / ки́нути обвинува́чення [в о́чі (у ві́чі, в обли́ччя і т. ін.)] кому – різко обвинувачувати (у 1 знач.) кого-небудь.

Підмайстри виступали один за одним .. Сміливо кидали майстрам у вічі свої обвинувачення (З. Тулуб);

– Хто ви такий, сеньйоре, і яке ви маєте право кидати обвинувачення в обличчя чесного патріота? (Д. Бедзик);

(24) Ки́дати / ки́нути о́ком (очи́ма, по́гляд, зір і т. ін.) на кого – що:

а) час від часу дивитися, поглядати на кого-, що-небудь.

Олаф теж робив вигляд, що слухав уважно. Кожний раз, як Вальдберг кидав оком в бік картини, по лиці його проходило щось непокійно-тривожне, змішане, немов Вальдберг ось зараз мав піймати його на чомусь поганому (В. Винниченко);

Він зрідка кидає на маєток пильний погляд, немов сподіваючись побачити там брата (О. Гончар);

Юрко повісив слухавку і кинув оком на назву (Любко Дереш);

б) швидко, мимохідь оглядати кого-, що-небудь.

Він обійшов машину, бігцем кинув оком, чи чогось не пошкодили, і підійшов до Химочки (Г. Епік);

– Це ж куди ви? – хтось звернувся й на поклажу кинув зір (С. Олійник);

в) оглядати, роздивлятися навколо, кругом себе і т. ін.

От підійшов [сотник] до ставка, кинув оком сюди-туди та й крикнув грізно: – А що? (Г. Квітка-Основ'яненко);

Роман, не гаючись, рішучим стрибком вискочив з окопу, кинув оком туди-сюди й одразу ж наткнувся на свого командира (О. Гончар);

Я кинув оком по видноколу (Р. Андріяшик);

І він знову кинув оком туди й сюди, і вшир, і вздовж, і вдаль, і зблизька, але все було так само (Валерій Шевчук);

г) (на кого) звертати увагу на кого-небудь, цікавитися кимсь, залицятися до когось.

Якось, повернувшись з ярмарку, батько застав у хаті далекого материного родича – Мирона Вихристюка, який нібито колись кидав оком на Ганну (В. Речмедін);

Батько і каже мені: – Іване, поїдемо вдвох на храм. Ти ще ж і між людьми не був. Побачиш дядьків... І може, яка дівка на тебе оком кине чи ти на неї (Є. Кравченко);

Зо Славком хотіла [Пазя] лиш часом пожартувати, а як довідалася, що й Варвара кинула оком на нього, то була б їй очі видерла, якби так сила (Л. Мартович);

ґ) (тільки док.) постерегти що-небудь.

Просить [Василь] Матвія: – Матвію, ви киньте оком на мою скриньку, доки я вернуся... Бо всякий народ їде (Мирослав Ірчан);

(25) Ки́дати / ки́нути оста́ннього ко́зиря – звертатися до крайніх засобів для здійснення чого-небудь.

– Хай цікавляться, – уперто буркнула непокірна. Тоді [я] кинув останнього козиря. – Що ж, Парасю. Видно, тобі вчитись заважає вишивання. Доведеться сказати Ярині Іванівні, щоб виключила з свого гуртка (Ю. Збанацький);

– Я – емтеесівська! У мене своє начальство! – кинула останнього козиря Феня (М. Циба);

(26) Ки́дати / ки́нути пля́му на кого – що – ганьбити, неславити кого-, що-небудь.

Загроза смерті не кидає плями на нашу честь і совість (Є. Доломан);

– І отак діє ворог, – сказав він .. Кинути пляму на газетяра-партійця, викликати підозру до нього – ось чого вони хочуть (С. Журахович);

(27) Ки́дати / ки́нути рукави́чку (рукави́цю) кому, чому – вступати в боротьбу з ким-, чим-небудь; викликати когось на поєдинок.

Самійленко кидав рукавичку ворогам, а їх було чимало (Л. Старицька-Черняхівська);

Коли журбі не піддалась душа, ні серце в грудях не закаменіло, ні впав ти п'яний у безпутнє діло, ні думка не понизилась твоя; ні світові не кинув рукавиці, щоб стати в бій з ним.., а тільки духом линеш до зірниці по силу й світло.., тоді єси великий справді ти (Уляна Кравченко);

(28) Ки́дати / ки́нути сві́тло на що – розкривати, з'ясовувати, робити ясним, зрозумілим що-небудь.

Його [Драгоманова] критичні статті .. кидали нове світло на нашу минувшину (М. Коцюбинський);

І з інших причинків, що кидають світло на основні питання, порушені в статтях проф. Грушевського, назвемо статтю редактора М. Славінського (І. Франко);

(29) Ки́дати / ки́нути слова́ [че́рез плече́] – говорити, казати що-небудь знехотя.

– Ти ще мені, Варко, затанцюєш чардаш і поплачеш у черепок! Я тебе провчу, ти мені не будеш кидати слова через плече! (М. Томчаній);

Бурдун зрідка кидав окреслені певністю слова, часто курив із розмальованої коробочки довгі цигарки й більше слухав (Б. Антоненко-Давидович);

(30) Ки́дати / ки́нути / ки́нуто я́кір (я́коря):

а) знаходити собі притулок, місце для проживання.

Ставка була одна: невблаганна старість. – Час кидати якір у тихій гавані, – мовив Сідалковський, не спускаючи очей з її зморщеного, як вишня на вершечку дерева, обличчя (О. Чорногуз);

Де ж кінець цим вічним мандрам? Де той порт, в якому кине він свій важкий життєвий якір, де знайде він свою сім'ю, жінку, діток? (З. Тулуб);

б) тимчасово зупинятися, розташовуватися де-небудь.

Купимо все в гастрономі і в Сімферополі на вокзалі якоря кинемо, – пояснював Павло (В. Кучер);

Не знає мати всього, тяжко й самому думати про це. Кинуто якір, і, здається, надовго (О. Гончар);

(31) Ки́дати (кла́сти) / ки́нути (покла́сти) на зуб (на зу́би) – їсти, з'їдати.

– От матінку маю, – скаржився Денис, мотузуючи торбу. – Де що в хазяйстві найласіше – зараз же кида собі на зуби (Григорій Тютюнник);

(32) Ки́дати косяки́ – дивитися, поглядати неприязно, вороже, застережливо; коситися.

Григорій Орестович Мотузяка на мене кидає косяки (М. Коцюбинський);

Дівчина все частіше ночувала вдома, спала з невісткою на одному ліжку, дарма мати кидала косяки (І. Чендей);

Сироватка кидав косяки, бачив накібчений профіль виголеного до синяви (коли і де встиг поголитися?), бронзового від засмаги отаманового обличчя (Ю. Мушкетик);

(33) Ки́дати (накида́ти, кла́сти) / ки́нути (наки́нути, накла́сти) тінь на кого – що:

а) поширювати погану славу про кого-, що-небудь, наговорювати на когось, щось; ганьбити.

Справжнім ліриком сьогодні я схвильовано кажу: – Хто посмів його пустити Разом з вами на Парнас? Верхогляд той діловитий – Тінь лиш кидає на вас! (С. Олійник);

Він не хотів і припускати, що за всім цим стоять люди, які навмисне, з брудною метою, воліють накинути на його ім'я зловісну тінь (Н. Рибак);

– На панському харчі святі не виростають .. Чи так, до слова, сказав це Корнюша, чи навмисне кинув тінь на Любу, яка й досі працювала покоївкою в пані... (М. Стельмах);

б) негативно позначатися, відбиватися на кому-, чому-небудь, впливати на когось, щось і т. ін.

У нас тепер погано жити, бо дядькове здоров'я значно погіршало, а се кладе тінь на всіх і на все (Леся Українка);

Це ж, власне кажучи, панну... це кидає тінь на панну... Вона – наша товаришка... (В. Винниченко);

(34) Ки́дати (випуска́ти) / ки́нути (ви́пустити) слова́ на ві́тер – говорити що-небудь несерйозно, безвідповідально або необґрунтовано, безпідставно.

[Кембель (до Джонатана):] Не бійсь, я слів не кидаю на вітер (Леся Українка);

Я особисто не знав, що таке імунітет, але погоджувався з професором, бо вірив йому, знаючи, що він не кидає слова на вітер (І. Багмут);

Відомо всім, що Пронька не звик випускати слова на вітер (О. Донченко);

Він [керівник] слів на вітер не кидає .. Коли вже пообіцяв провірити, то дійсно провірить (І. Рябокляч);

Правда, згодом пожалів, що бевкнув дурницю, та вже було пізно. Бо Майднер... не кидає слів на вітер (Олекса Ізарський);

(35) Ки́дати (розкида́ти) / ки́нути (розки́нути) на ві́тер, перев. зі сл. гро́ші – даремно, марно, необдумано витрачати, використовувати.

– Дорош за нашу артіль дбає, не хоче розкидати на вітер трудодні (К. Гордієнко);

Ось і я вже стою на своїй захололій землі, Наче мальва суха, що насіння кидає на вітер (П. Гірник);

Якщо ви кмітлива людина, яка не звикла кидати гроші на вітер, спробуйте порахувати, в яку суму вам обходиться неуважне ставлення до свого здоров'я (із журн.);

Ніколи в житті не доводилось йому кинути на вітер хоча б жменю зерна, а зараз він віддавав на поталу сотні тисяч пудів (М. Стельмах);

(36) Ки́дати (скида́ти) / ки́нути (ски́нути) в прі́рву – рішуче позбавлятися чого-небудь, поривати із чимсь, ліквідувати що-небудь.

Уряд вирішив, що наразі підтримка національної книжкової справи недоречна. І видавничу галузь було кинуто в прірву (з газ.);

(37) Ки́дати стіг – укладати стіг.

– Я й орала, я й запрягала, я й громадити, я й кидати стоги (Ганна Барвінок);

(38) Ки́дати (шпурля́ти, жбурля́ти) / ки́нути (шпурну́ти, жбурну́ти) ка́мінь (каміне́ць, камінця́, гру́дкою і т. ін.) в горо́д кого – зачіпати кого-небудь словами, розмовами, натякаючи на щось.

– Оце жінка. Вогонь! – підморгували, пересміювались у гурті, не зле кидаючи камінці у город чоловіка (Яків Баш);

Олеся догадалась, що Онися шпурляла грудкою просто таки в їх город, схопилась з стільця і почала ходити по світлиці (І. Нечуй-Левицький);

– Це він [Сохацький] жбурнув камінця в мій город! – сміючись, пояснила його дружина (Л. Дмитерко);

(39) Ки́нути ві́хоть – завдати кому-небудь лиха, неприємності.

Забув Грицько й про той віхоть, що Чіпка був кинув (Панас Мирний);

(40) Ки́нути на ка́рти – намагатися передбачити певну подію.

[Тарасовна (Кинула на карти, Глянула. За серце взялася):] Ой, знову дорога кладеться!.. (М. Куліш);

(41) Ки́нути під ла́ву що – викинути що-небудь як непотрібне; занедбати, забути.

А що на вас вони скажуть? Знаю вашу славу! Поглузують, покепкують Та й кинуть під лаву (Т. Шевченко);

(42) Ки́нути / поки́нути ло́ском – залишити в безладді.

Як приїхали [Люборацькі] звідкільсь та коні випрягли, то так лоском і покинули все – так і лежало (А. Свидницький);

Олександра кинула все лоском у хаті й побігла на буряки (М. Коцюбинський);

(43) Ки́нути в небуття́ – забути що-небудь.

А кинеш у небуття батьківське, сину, то й власне життя безплідно впаде (О. Гончар);

Ні́де (нема́є де, ні́куди, заст. ні́где) [й] го́лки (го́лкою, па́льця, па́льцем, ши́лом) встроми́ти (просу́нути, штрикну́ти, ткну́ти, ки́нути) див. встромля́ти;

(44) Па́лицею (па́лкою) ки́нути – близько, зовсім недалеко.

Недалеко вже й до базару – палицею кинути. Уже й вози видно (Панас Мирний);

До хутора зовсім палкою кинути. Гонів з п'ять, мабуть, буде (І. Цюпа);

(45) Скі́льки о́ком ки́неш (кинь, доки́неш, згля́неш і т. ін.) – поки можна побачити; скрізь до самого обрію.

І дивись: скинув [Мирон] рушницю на плече та й потяг подовж поля, скільки оком зглянеш (Панас Мирний);

Справа і зліва, скільки оком захопиш, чорніли свіжою ріллею зорані на зяблю гори (М. Коцюбинський);

Округи, скільки оком докинеш, рівний, білий степ (Л. Яновська);

Геть-чисто вся ріка, скільки оком кинь, праворуч і ліворуч, рясніла бійцями (О. Довженко);

Навколо них [переселенців], скільки оком кинеш, підіймаються засніжені поля (М. Стельмах);

Уда́рити (ки́нути) / ударя́ти (ки́дати) ли́хом об зе́млю див. ударя́ти;

(46) Щу́ку ки́нути у рі́чку – замість покарання створити для кого-, чого-небудь кращі умови, ніж були.

Зараз повсюди створюється безліч комісій, підкомісій, комітетів тощо. Отже, так проводиться боротьба з економічним розвалом. Щуку кинули у річку! (з газ.);

(47) Як (мов, на́че, ні́би і т. ін.) за се́бе ки́дати / ки́нути, зі сл. ї́сти – жадібно, з апетитом, дуже швидко й енергійно.

Казаночок маленький, їмо, як за себе кидаємо, а хоча б на палець над'їли (Ю. Мушкетик);

(48) Як (мов, на́че і т. ін.) хто ки́нув гаря́чого при́ску на кого – хто-небудь раптово відчув сильне хвилювання, збентеження і т. ін.

На Мар'ю наче хто кинув гарячого приску (Панас Мирний);

Як (мов, ні́би і т. ін.) хто ки́нув (понасипа́в) гаря́чого при́ску див. хто¹;

(49) Як (мов, ні́би і т. ін.) чо́ртові (чо́рту) в зу́би ки́нути кого, що – невідомо куди подіти кого-, що-небудь.

Саранчук помовчав хвилинку, ще зітхнув і додав затим: – Краще б, мабуть, було й зовсім туди не вириватися. А то й чоловіка одвезли – як чортові в зуби кинули (А. Головко).