кидання

КИ́ДАННЯ, я, с.

1. Дія за знач. ки́дати.

Громада проводжає його [Річарда] лютими вигуками і киданням грудок та паліччя (Леся Українка);

Кожен міщанин чи гість міста мав у визначений час під загрозою кари прибути на тренування в стрільбі з лука, кидання списа, а в пізніші часи, в стрільбі з рушниці, гаківниці та, навіть, гармати (Ю. Винничук);

Кидання домівки, прощання з усім нажитим – що може бути важчим для людського серця (з публіц. літ.);

Якось поступово виробилася в нього звичка кидання словом без жодної відповідальності за його дотримання (з газ.).

2. Дія за знач. ки́датися 2–5.

Так для Яковенка й запам'яталося те бігання від борту до борту, з одного краю палуби на другий, і хоч прожив ще й не багато, часто потім помічав щось схоже в житті, отаку біганину, отаке кидання від одних крайнощів до других (П. Загребельний);

Коли ж з письменника була людина вдачі нетерпливої, запальної, а життьові її передумови укладалися суворіше, тоді наставало безнастанне кидання з боку в бік, від діла до діла, і письменник сходив зі сцени (М. Зеров);

Ми відчували це і безрадно кидалися в сітях традиції, забобону, загумінковості й примітивізму. І вже те саме наше кидання тривожило наш інертний загал, і загал реагував на те як міг (Ю. Андрухович);

Він тільки дивився і тямив тільки зір свій та болісне, стиснуте й голосне кидання свого серця (В. Підмогильний).