1. Словник української мови Грінченка

клинець

Клинець, -нця

ум. отъ клин.

1) Клинышекъ — отдѣльно или какъ часть различныхъ снарядовъ. Шух. І. 99, 249. Также какъ часть одежды.

2) Клинъ, подкладываемый мельниками подъ рычагъ, которымъ поднимается жерновъ для ковки послѣдняго. Мик. 481.

3) Вѣшалка въ видѣ деревяннаго колышка въ стѣнѣ. Новеньке ситце на клинці, а старе під лавою. Ном. № 5316. Ой мій коник тобі стайні не загноїть, а золота зброя клинців не поломить. Pauli. II. 23.

4) Гвоздь, подковный гвоздь. Вх. Уг. 244.

5) Различнаго рода орнаменты, въ которые составною частью такъ или иначе входить треугольникъ или фигура на него похожая: въ размалевкѣ глиняной посуды — рядъ сегментовъ по краю тарелки. (Вас. 184), въ писанках — рисунокъ изъ 24 треугольниковъ. (КС. 1891. VI. 364), въ вишивкахъ: овескові, реп'яшкові клинці. (Залюбовск.) и пр.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. Клинець — Клине́ць іменник чоловічого роду населений пункт в Україні Орфографічний словник української мови
  2. клинець — клинця, ч. 1》 Зменш.-пестл. до клин. Клинці підбивати — а) (до кого) залицятися; б) (під кого) інтригувати проти кого-небудь. 2》 діал. Забитий у стіну кілочок для вішання чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. клинець — КЛИ́НЕ́ЦЬ, и́нця́, ч. 1. Зменш.-пестл. до клин. [Гарасим:] Ти колов коли дрова? Оце коли клинець не йде, то так його й кинути? (Панас Мирний); Великі князівства мали стяги великі, чотирикутні, схожі на велетенські вітрила... Словник української мови у 20 томах
  4. клинець — Камінь або цегла, витесані у вигляді клину; елемент конструкції арки та склепіння. Універсальний словник-енциклопедія
  5. клинець — би́ти кли́нці́ куди. Натякати на щось, спрямовувати розмову до певної теми. “Куди він клинці б’є?..” — подумав дід Пилип, потерпаючи, щоб Проць якоюсь штукою не покоробив релігійні почуття віруючих (В. Бабляк). Фразеологічний словник української мови
  6. клинець — Кли́нець, -нця; кли́нці, -нців Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. клинець — КЛИ́НЕ́ЦЬ, кли́нця́, ч. 1. Зменш.-пестл. до клин. [Гарасим:] Ти колов коли дрова? Оце коли клинець не йде, то так його й кинути? (Мирний, V, 1955, 89); Великі князівства мали стяги великі, чотирикутні, схожі на велетенські вітрила... Словник української мови в 11 томах