кулька
Кулька, -ки
ж. ум. отъ куля.
1) Шарикъ, 2) Пулька. Кулька — не дулька: як уразить, шо заболить. Вас. 214.
3) Массивный глиняный кружокъ съ дырой посрединѣ: раскаленный до красна бросается въ сосудъ съ водой для нагрѣванія послѣдней. Вас. 182.
4) Родъ клейма для овецъ въ видѣ пробитаго въ ухѣ круглаго отверстія. Мнж. 182.
5) Дырочка для застегиванія въ обшлагахъ женской сорочки. Гол. Од. 20.
6) раст. Prunus insititia. ЗЮЗО. I. 132.
Джерело:
Словник української мови Грінченка
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- кулька — ку́лька іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- кулька — [кул'ка] -л'кие, д. і м. -л'ц'і, мн. кул'кие/ кул'ки, кул'ок дв'і кул'кие Орфоепічний словник української мови
- кулька — -и, ж.; мн. кульки, кульок. 1》 Зменш. до куля I 2); маленька куля. 2》 Зменш. до куля I 3). Великий тлумачний словник сучасної мови
- кулька — КУ́ЛЬКА, и, ж.; мн. ку́льки, ку́льок. 1. Зменш. до ку́ля¹ 2; маленька куля. Більша частина товариства сиділа мовчки з похиленими головами або, крутячи кульки з хліба, трохи нетерпеливо поглядала на промовця (І. Словник української мови у 20 томах
- кулька — КУ́ЛЬКА, и, ж.; мн. ку́льки́, ку́льо́к. 1. Зменш. до ку́ля¹ 2; маленька куля. Більша частина товариства сиділа мовчки з похиленими головами або, крутячи кульки з хліба, трохи нетерпеливо поглядала на промовця (Фр. Словник української мови в 11 томах