кулька

КУ́ЛЬКА, и, ж.; мн. ку́льки, ку́льок.

1. Зменш. до ку́ля¹ 2; маленька куля.

Більша частина товариства сиділа мовчки з похиленими головами або, крутячи кульки з хліба, трохи нетерпеливо поглядала на промовця (І. Франко);

Розплющив [Матюха] очі заспані – над головою кульки блискучі ліжка, від стіни килим і черевичок голубий із жовтим, гарусний, – Лізина робота (А. Головко);

Дівчинка враз тривожно глянула навкруги, чи не бачив хто її, стисла паперову кульку в кулаці й побігла додому (К. Гриб);

Льодова бурулька, танучи на слизькому вітті, капнула йому за шию пекучою дрібною кулькою (Є. Гуцало);

Під ялинами стояв стіл для пінг-понгу, хлопці й дівчата ганяли у вільний час пластмасову кульку (Ю. Мушкетик);

* У порівн. Біжить Айше, як золота кулька, й червоні кіски женуться за нею, немов проміння (М. Коцюбинський).

2. Зменш. до ку́ля¹ 3.

Ой свиснула кулька, Не злилася, А ґаздиня кров'ю Залилася (І. Франко);

Прокіпчук зупинився серед загону і свої .. очі здержав [затримав] на непомітній могилці із низьким хрестиком. – Спиш, братчику, а ми по тобі сіємо жита .. Бацнула кулька в голову – і впав (Мирослав Ірчан);

Раніше йшли навкулачки, пускали стріли і рубалися сокирами, пізніше вигадали кульки і бомби, а тепер мають оті непритомні, себто атомні (Б. Харчук).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

кулька

Значення в інших словниках