любонько

Любко́, -ка

м. Милый, любовникъ. Котра мого любка любить. Гол. III. 453. Не велика поточина луги ізмулила; хвалилася ледачина: любка вітлюбила; так би она дочекала світа біленького, чи в'на буде обнімати мого миленького. Гол. II. 427. ум. любонько. Ой Романе, Романоньку, що ж тя болить, мій любоньку? Гол. І. 158.