1. Словник української мови Грінченка

микати

Микати, -каю, -єш

гл.

1) Дергать, рвать, таскать; вырывать, выдергивать съ корнемъ. Здається... микав би за коси. Люде бачили, що вони микали пшеницю, та й досвідчили. Камен. у. Такий уродив маленький ячмінь, що косою не зачепиш, — доводиться микати Анан. у.

2) Мыкать, чесать пеньку или ленъ для пряжи. Микати мичку. Вас. 200.

3) микати губами. Шевелить губами.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. микати — Ми́кати: — виривати, скубти [54] — виривати [V] Словник з творів Івана Франка
  2. микати — ми́кати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. микати — Ми́кати. Смикати, скубти. Иноді крамар дуже вже поважно похитував сивою головою і нетерпеливо микав борідку (Галіп, 41). Українська літературна мова на Буковині
  4. микати — (волосся) рвати, скубти; (смикати) торгати, шарпати, сіпати. Словник синонімів Караванського
  5. микати — див. блудити Словник синонімів Вусика
  6. микати — -аю, -аєш і мичу, мичеш, недок., перех. 1》 Чесати льон або коноплі для прядива. 2》 діал. Виривати що-небудь звідкись; виривати з корінням (рослини). || Скубти. Горе микати нар.-поет. — бідувати, поневірятися. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. микати — МИ́КАТИ, аю, аєш і ми́чу, ми́чеш, недок. 1. що. Чесати льон або коноплі для прядива. Рано-вранці я вставала, Мичку микала та пряла (Я. Щоголів); Катерина взяла витіпану ручайку волокна і почала микати (С. Чорнобривець). 2. що, діал. Словник української мови у 20 томах
  8. микати — го́ре (своє́) ми́кати, нар.-поет. Бідувати, поневірятися і т. ін. — Батько його з матір’ю рано померли, і залишився він сиротою микати своє горе на білому світі (Укр.. казки). хоч ми́чки мич з кого, жарт. Фразеологічний словник української мови
  9. микати — СМИ́КАТИ (тягнути рвучкими рухами), ША́РПАТИ, СІ́ПАТИ, ТО́РСАТИ, ТО́РГАТИ, ТОРИГАТИ діал., ТЕРМОСИТИ, ТЯГА́ТИ, СКУ́БТИ, СКУ́БАТИ, ДЕ́РТИ підсил., ДРА́ТИ підсил., РВА́ТИ підсил., МИ́КАТИ діал. (перев. Словник синонімів української мови
  10. микати — МИ́КАТИ, аю, аєш і ми́чу, ми́чеш, недок., перех. 1. Чесати льон або коноплі для прядива. Рано-вранці я вставала, Мичку микала та пряла (Щог., Поезії, 1958, 236); Катерина взяла витіпану ручайку волокна і почала микати (Чорн., Потік.., 1956, 72). 2. діал. Словник української мови в 11 томах