1. Словник української мови Грінченка

плече

Плече́, -ча́

м.

1) Плечо.

2) Въ столбѣ, заканчивающемся типомъ, — часть его по сторонамъ шипа. Уман. и Гайсин. у.

3) Часть топора, также сапіни. см. сокира, сапіна. Шух. І. 175, 176.

4) Часть маґлівниці. Шух. І. 154.

5) Зарѣзка въ спицѣ колеса, вставляемая въ ступку. Вас. 147.

6) Часть кухонной печи. А в нашої печі золотії плечі, а срібні одвірки, — дайте нам горілки. Грин. III. 472.

7) Въ сукновальной толчеѣ: бревно въ валу, подымающее пестъ. Шух. І. 113.

8) Верхняя горизонтальная часть ярма, лежащая на шеѣ вола. Шух. І. 165. ум. плечико, плічко, плеченько. До стіни оченьками, до дружбоньки плеченьками. О. 1862. IV. 18. ум. плечи́ці употр. только во мн. ч. Маркев. 70. Мкр. Н. 10. Обстели мені плечиці мої хрещатим барвінком. Грин. ІІІ. 496. Тут наша дівчинонька ходила, кіскою плечиці укрила. Мил. 133.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. плече — плече́ іменник середнього роду * Але: два, три, чотири плеча́ Орфографічний словник української мови
  2. плече — р. рамено, г. рам'я; (в терезах) важіль, (семафора) рука; мн. ПЛЕЧІ, дит. ґорґоші; плічко, мн. плечиці. Словник синонімів Караванського
  3. плече — [плеиче] -ча, мн. плеч'і, плеичей/пл'іч, д. -ечам/-еичам, ор. -еичима, м. (на) -ечах/-еичах Орфоепічний словник української мови
  4. плече — -а, с. 1》 Частина тулуба від шиї до руки. || Частина одягу, що прикриває тулуб від шиї до руки. З чужого плеча — не відповідний за розміром, уже ношений ким-небудь іншим (про одяг). На плече! — команда підняти гвинтівку і покласти її на плече. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. плече — Плече́, -ча́, -чу́, -че́м; пле́чі, плече́й і пліч, пле́чам, плечи́ма, на пле́чах Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. плече — ПЛЕЧЕ́, а́, с. 1. Частина тулуба від шиї до руки. Як добре плече, так і тупиця січе (Номис); Пішов Дідок у ліс по дрова; Не забарився в'язку нарубать, Та як її на плечі взять: Осика – не полова! (Л. Словник української мови у 20 томах
  7. плече — пле́че 1. плече (м, ср, ст)|| = рамено ◊ вигароувати плечі сильно побити (ст)||вигаратати 2. (перев. мн. пле́чі) протекція, заступництво (ср, ст): Казали, що він був попередньо урядовцем у Відні та мав там “плечі” в міністерстві освіти (Богачевський)|| = протеґа Лексикон львівський: поважно і на жарт
  8. плече — (аж) моро́з дере́ (подира́є, пробира́є і т. ін.) / поде́р (подра́в, пробра́в і т. ін.) по спи́ні (по шкі́рі, за пле́чі і т. ін.) кого, у кого і без додатка. Фразеологічний словник української мови
  9. плече — ПЛЕ́ЧІ (частина тулуба від шиї до рук), РАМЕ́НА заст. поет., РА́М'Я діал., КОРКО́ШІ діал., ҐОРҐО́ШІ діал. Жінка нащось розв'язала косинку, спустила її на плечі і, струснувши чорним волоссям, рушила з місця (М. Словник синонімів української мови
  10. плече — ПЛЕЧЕ́, а́, с. 1. Частина тулуба від шиї до руки. Як добре плече, так і тупиця січе (Номис, 1864, № 7362); Пішов Дідок у ліс по дрова; Не забарився в’язку нарубать, Та як її на плечі взять: Осика — не полова! (Гл., Вибр. Словник української мови в 11 томах