1. Словник української мови Грінченка

поговорити

Поговори́ти, -рю́, -риш

гл. Поговорить. Він у мене такий був, що не до розмови: як прийде, так і засне і не поговоре. Чуб. V. 28.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. поговорити — поговори́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. поговорити — -ворю, -вориш, док. 1》 неперех. З'ясувати що-небудь у розмові з кимсь; переговорити. || перен. Повестися з ким-небудь якимсь чином. 2》 перех. і неперех. Говорити якийсь час. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. поговорити — Поговори́ти, -ворю́, -во́риш, -рять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. поговорити — ПОГОВОРИ́ТИ, ворю́, во́риш, док. 1. без прям. дод. З'ясувати що-небудь у розмові з кимсь; переговорити. Коли б можна це зробити і Ви взяли б на себе труд поговорити в цій справі з дирекцією Спілки, я був би дуже вдячний Вам (М. Словник української мови у 20 томах
  5. поговорити — РОЗМОВЛЯ́ТИ (усно обмінюватися думками, вести розмову), ГОВОРИ́ТИ, БАЛА́КАТИ, БЕСІ́ДУВАТИ, ГУ́ТО́РИТИ діал.; ПЕРЕГОВО́РЮВАТИСЯ (з ким, між ким); ГОМОНІ́ТИ (тихо, приглушено); ГАЛА́КАТИ (ГАЛА́ЙКАТИ) розм., ГАЛАЙКОТАТИ (ГАЛАЙКОТІТИ) підсил. розм. Словник синонімів української мови
  6. поговорити — ПОГОВОРИ́ТИ, ворю́, во́риш, док. 1. неперех. З’ясувати що-небудь у розмові з кимсь; переговорити. Коли б можна це зробити і Ви взяли б на себе труд поговорити в цій справі з дирекцією Спілки, я був би дуже вдячний Вам (Коцюб. Словник української мови в 11 томах