1. Словник української мови у 20 томах

поговорити

ПОГОВОРИ́ТИ, ворю́, во́риш, док.

1. без прям. дод. З'ясувати що-небудь у розмові з кимсь; переговорити.

Коли б можна це зробити і Ви взяли б на себе труд поговорити в цій справі з дирекцією Спілки, я був би дуже вдячний Вам (М. Коцюбинський);

Окрилений дядьковим листом, Павло твердо вирішив, нарешті, рішуче поговорити з Людмилою (А. Головко);

// перен. Повестися з ким-небудь якимсь чином.

– В Німеччині революція! Тепер ми з окупантами поговоримо інакше (О. Довженко).

2. що і без прям. дод. Говорити якийсь час.

Таткові заграла [Юзя] мазура.., з мамою поговорила по-французьки (Леся Українка);

Вуйко Дорко поговорив іще кілька хвиль то з ріднею, то зі знайомими і пішов із панною Манею (О. Маковей);

Вони з Тесленком поговорили ще трохи про бойову операцію, покурили, і Артем звівся на ноги (А. Головко);

Всі четверо відійшли набік, щось поговорили між собою (Григорій Тютюнник);

Федора була .. мовчазна. Зате чоловік її любив поговорити (Л. Первомайський).

◇ (1) Поговори́ мені́ – уживається для вираження погрози.

Пріська щось промурмотіла, але зараз урвала, бо мати загрозила: – Ну, ну, поговори мені! (Леся Українка);

– Поговори мені, то договоришся! (М. Стельмах).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. поговорити — поговори́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. поговорити — -ворю, -вориш, док. 1》 неперех. З'ясувати що-небудь у розмові з кимсь; переговорити. || перен. Повестися з ким-небудь якимсь чином. 2》 перех. і неперех. Говорити якийсь час. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. поговорити — Поговори́ти, -ворю́, -во́риш, -рять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. поговорити — РОЗМОВЛЯ́ТИ (усно обмінюватися думками, вести розмову), ГОВОРИ́ТИ, БАЛА́КАТИ, БЕСІ́ДУВАТИ, ГУ́ТО́РИТИ діал.; ПЕРЕГОВО́РЮВАТИСЯ (з ким, між ким); ГОМОНІ́ТИ (тихо, приглушено); ГАЛА́КАТИ (ГАЛА́ЙКАТИ) розм., ГАЛАЙКОТАТИ (ГАЛАЙКОТІТИ) підсил. розм. Словник синонімів української мови
  5. поговорити — ПОГОВОРИ́ТИ, ворю́, во́риш, док. 1. неперех. З’ясувати що-небудь у розмові з кимсь; переговорити. Коли б можна це зробити і Ви взяли б на себе труд поговорити в цій справі з дирекцією Спілки, я був би дуже вдячний Вам (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  6. поговорити — Поговори́ти, -рю́, -риш гл. Поговорить. Він у мене такий був, що не до розмови: як прийде, так і засне і не поговоре. Чуб. V. 28. Словник української мови Грінченка