попик
Попик, -ка
м.
1) ум. отъ піп.
2) мн. раст. Caltha palustris L. ЗЮЗО. I. 173.
3) насѣк. Chrysomela, листоѣдъ. Вх. Пч. I. 5.
Джерело:
Словник української мови Грінченка
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- Попик — По́пик прізвище * Жіночі прізвища цього типу як в однині, так і в множині не змінюються. Орфографічний словник української мови
- попик — -а, ч., зневажл. Те саме, що піп. Великий тлумачний словник сучасної мови
- попик — ПО́ПИК, а, ч., зневажл. Те саме, що піп. Хто не знає, що попи все Звикли на дурницю? Сповідав раз їден попик Грішну молодицю (С. Руданський); Якийсь обскубаний попик у потертій рясі, з білим, аж зеленим від старості волоссям править службу (В. Кучер). Словник української мови у 20 томах
- попик — ПО́ПИК, а, ч., зневажл. Те саме, що піп. Хто не знає, що попи все Звикли на дурницю? Сповідав раз їден попик Грішну молодицю (Рудан., Співомовки, 1957, 5); Якийсь обскубаний попик у потертій рясі, з білим, аж зеленим від старості волоссям править службу (Кучер, Голод, 1961, 291). Словник української мови в 11 томах