1. Словник української мови Грінченка

причина

Причина, -ни

ж.

1) Причина. Було б чути се, що земля ходить. — З якої причини? Земля не віз. Ком. І. 24. Хто був причиною розстання мого, щоб мій ввесь смуток упав на нього. Чуб. V. 358. я ж не причиною, що болить, — не виноватъ же. я, что болитъ. Зміев. у.

2) Вина. Не можу я. пане, на инших казати, бо моя причина, — буде Бог карати. Чуб. V. 344.

3) Несчастіе, бѣда. Сталась йому причина: сіль головку розбила. Рудч. Чп. 168. Плаче, плаче сиротина по моїй причині. Мет. 463. Я з того не винен, що така причина впала. КС. 1883. III. 671.

4) Падучая болѣзнь. Причина його б'є. Щоб тебе причина кинула. Її й не сватають, бо на їй причина буває. Черниг. у.

5) Помѣшательство, порча. Ото ж моя дівчинонька, що сонна блудила: отаку то їй причину ворожка зробила. Шевч. 30. ум. причинка. Мет. 191. Причинонька. Чуб. V. 584.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. причина — (факт, що спричиняє появу іншого) привід, мотив, підстава, основа. Словник синонімів Полюги
  2. причина — причи́на іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  3. причина — ПРИЧИНА – ПРИЧИННІСТЬ Причина. Явище, яке зумовлює або породжує інше явище; підстава, привід для якихось дій, вчинків: причина хвороби, причина поразки, поважна причина, бути причиною. Причинність, -ності, ор. -ністю. Літературне слововживання
  4. причина — (дій) мотив, жм. приключка, притичина; (повалена) підстава, ПРИВІД; ФР. вина; З. горе, нещастя, напасть, халепа; мн. ПРИЧИНИ, (свої) міркування. Словник синонімів Караванського
  5. причина — I підстава, привід, причинок II див. біда; початок; пригода Словник синонімів Вусика
  6. причина — [приечина] -ние, д. і м. -н'і Орфоепічний словник української мови
  7. причина — -и, ж. 1》 Явище, яке обумовлює або породжує інше явище; прот. наслідок. 2》 Підстава, привід для яких-небудь дій, вчинків. || Спонукання, міркування, мотиви, якими викликаються які-небудь вчинки. 3》 заст. Непередбачений випадок, скрутні обставини. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. причина — ПРИЧИ́НА, и, ж. 1. Явище, яке зумовлює або породжує інше явище; протилежне наслідок. Смерті не буде без причини (Номис); Ніколи від страшної катастрофи, що була причиною смерті її мужа і пожару двора, вона не мала спокою (І. Франко); Ярина захворіла. Словник української мови у 20 томах
  9. причина — Поняття, яке означає у філософії спричиняючий і передуючий в часі елемент причинно-наслідкового зв'язку явищ і суджень, комплекс умов (необхідних і достатніх) які викликали певне явище; в звичайному розумінні фактор (необхідний чи випадковий)... Універсальний словник-енциклопедія
  10. причина — ВИНА́ (причетність кого-небудь до негативного вчинку або злочину), ПРОВИ́НА, ГРІХ, ПРОВИ́ННІСТЬ рідко, ПРО́ГРІХ заст., ПРИЧИ́НА заст. Винуватих не було. Одні скидали вину на других, а ті на інших (М. Словник синонімів української мови
  11. причина — Причи́на, -ни; -чи́ни, -чи́н Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. причина — ПРИЧИ́НА, и, ж. 1. Явище, яке обумовлює або породжує інше явище; протилежне наслідок. Смерті не буде без причини (Номис, 1864, № 8286); Ніколи від страшної катастрофи, що була причиною смерті її мужа і пожару двора, вона не мала спокою (Фр. Словник української мови в 11 томах