ревти

Ревти, -ву, -веш, одн. в. ревнути, -ну, -веш

гл.

1) Ревѣть, заревѣть, мычать, замычать. Ведмідь на ретязі товсто реве. Ном. № 1337. Чого бик навик, того й реве. Ном. № 9565. На синьому морі лютий змій реве. Чуб. І. 140.

2) Орать, заорать, крикнуть. Ви передержанці! — ревнув писарь, — вы передержуєте біглих! Кв. II. 373. Ревнув, мов у маточину, — як бугай. Ном. № 12445, 12443.

3) Пѣть очень громко и плохо, запѣвать сразу громко. На віват з мущирів стріляли, тут грімко трубачі, іграли, а много літ дяки ревуть. Котл. Ен. IV. 32.

4) Ревѣть, плакать съ крикомъ, заревѣть. Оце ще рева реве! Харьк. Дідона тяжко зажурилась.... кричала, плакала, ревла. Котл. Ен. І. 34.

5) Громко играть, заиграть на духовомъ инструментѣ. А Михаїл в трубу реве на всю губу. Чуб. III. 382.

6) О водѣ, вѣтрѣ: ревѣть, заревѣть, шумѣть, гудѣть, завывать. Прокляті вітри роздулися, а море з лиха аж реве. Котл. Ен. Як та воля, що минулась, Дніпр широкий — море, степ і степ, ревуть пороги, і могили-гори. Шевч. 4. Реви, завірюхо, засип його снігом! Левиц. І. 156.

7) О колоколѣ: сильно звонить. Всі дзвони ревуть, — уже ж того козаченька ховати несуть. Чуб. V. 371.

8) О пушкахъ: грохотать, грохнуть. Реве гарматами Скутара, ревуть, лютують вороги. Шевч. 59. Як став місяць серед неба — ревнула гармата. Шевч. 40.

9) О землѣ: гудѣть. Летить ізнов змій, аж земля реве. Рудч. Ск. І. 147.