1. Словник української мови Грінченка

роззувати

Роззува́ти, -ва́ю, -єш

сов. в. роззу́ти, -зу́ю, -єш, гл. Разувать, разуть, снимать, снять обувь. Ой у мене в огороді зозуля кувала, — бодай малий не діждав, щоб я тебе роззувала. Найми собі хлопця та маленького, щоб він тебе роззував молоденького. н. п. Як же роззули чоботи й онучі, то й знайшли зашитих аж пять золотих. Кв. II. 315.

2) — о́чі. Взглянуть внимательно? Ном. № 6603.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. роззувати — роззува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. роззувати — -аю, -аєш, недок., роззути, -ую, -уєш, док., перех. Скидати взуття з чиїх-небудь ніг. || безос. Роззути очі — придивившись уважніше, побачити, помітити що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. роззувати — Визувати, визути, повизувати. (див. противн. обувати) Словник чужослів Павло Штепа
  4. роззувати — РОЗЗУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗЗУ́ТИ, у́ю, у́єш, док., що. Скидати взуття з чиїх-небудь ніг. Роздягає [Мотря] його, роззуває... (Панас Мирний); Мила милого роззує та ще й поцілує (приказка); Малуша приготувала ложе для королівни, роззула її (С. Словник української мови у 20 томах
  5. роззувати — Роззува́ти, -ва́ю, -ва́єш; роззува́й, -ва́йте; роззу́ти, -зу́ю, -зу́єш; роззу́й, -зу́йте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. роззувати — РОЗЗУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗЗУ́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. Скидати взуття з чиїх-небудь ніг. Роздягає [Мотря] його, роззуває… (Мирний, І, 1949, 156); Малу-ша приготувала ложе для королівни, роззула її (Скл., Святослав, 1959, 229); // безос. Словник української мови в 11 томах