1. Словник української мови Грінченка

розлучати

Розлуча́ти, -ча́ю, -єш

сов. в. розлучи́ти, -чу́, -чиш, гл.

1) Разлучать, разлучить. Не розлучай мене з милим. Мет. 73. Розлучено нас обоє як на орлі крила. Грин. III. 246.

2) Отдѣлять, отдѣлить свой скотъ изъ общаго стада осенью, послѣ окончанія пастьбы на полонинах. Шух. І. 218.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розлучати — розлуча́ти дієслово недоконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
  2. розлучати — -аю, -аєш і рідко розлучувати, -ую, -уєш, недок., розлучити, -лучу, -лучиш, док., перех. 1》 Примушувати кого-небудь розійтися, відійти один від одного. 2》 Роз'єднувати, відділяти одне від одного кого-небудь (близьких, рідних, друзів і т. ін.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. розлучати — РОЗЛУЧА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко РОЗЛУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЛУЧИ́ТИ, лучу́, лу́чиш, док., кого. 1. Примушувати кого-небудь розійтися, відійти один під одного. Довго я з ним просиділа .. Словник української мови у 20 томах
  4. розлучати — ВИЛУЧА́ТИ (про свійських тварин — виділяти зі стада), ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ, РОЗЛУЧА́ТИ розм. — Док.: ви́лучити, відокре́мити, розлучи́ти. Коло воріт молодиці чекали на череду, щоб вилучити ягнят (М. Коцюбинський); От череду уже женуть.. Словник синонімів української мови
  5. розлучати — РОЗЛУЧА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко РОЗЛУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЛУЧИ́ТИ, лучу́, лу́чиш, док., перех. 1. Примушувати кого-небудь розійтися, відійти один під одного. Довго я з ним просиділа.. Словник української мови в 11 томах