рушничка

Рушниця, -ці

ж. Ружье. Ой упала Бондарівна близько перелазу — забив, забив пан Каневський з рушниці одразу. Чуб. V. 427. ум. рушничка. Грин. II. 222. З рушнички золотої стріляє пташки. Гн. І. 169.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. рушничка — рушни́чка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. рушничка — див. рушниця Словник синонімів Вусика
  3. рушничка — РУШНИ́ЧКА, и, ж. Зменш.-пестл. до рушни́ця. – Киньте, ясновельможний, свою шаблю в кущі, тоді й я кину свою рушничку (І. Нечуй-Левицький); Поліз [Василько] під лаву, дістав саморобну рушничку, надів її на плече і потайки шмигнув до дверей (П. Панч). Словник української мови у 20 томах
  4. рушничка — -и, ж. Зменш.-пестл. до рушниця. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. рушничка — РУШНИ́ЧКА, и, ж. Зменш.-пестл. до рушни́ця. — Киньте, ясновельможний, свою шаблю в кущі, тоді й я кину свою рушничку (Н.-Лев., VII, 1966, 122); Поліз [Василько] під лаву, дістав саморобну рушничку, надів її на плече і потайки шмигнув до дверей (Панч, II, 1956, 142). Словник української мови в 11 томах