1. Словник української мови Грінченка

самосуд

Само́суд, -ду

м. Самосудъ. К. ЦН. 184. Народнього самосуду герої. К. ЦН. 196. Крівавий самосуд. К. Дз. 55.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. самосуд — самосу́д іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. самосуд — див. РОЗПРАВА, СУД. Словник синонімів Караванського
  3. самосуд — -у, ч. 1》 Самочинна розправа (без відома властей і без суду) над злочинцем чи запідозреним у злочині. || у знач. присл. самосудом. Без відома властей і без суду; самочинно. 2》 рідко. Те саме, що самосудник. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. самосуд — САМОСУ́Д, у, ч. 1. Самочинна розправа (без відома властей і без суду) над злочинцем чи запідозреним у злочині, а також над людиною іншої раси через расову ворожнечу, здійснювана, як правило, натовпом або групою осіб. Словник української мови у 20 томах
  5. самосуд — ПОКАРА́ННЯ (засіб впливу на того, хто вчинив якийсь злочин, має якусь провину тощо), КА́РА, ПОКУ́ТА, ПОКА́РА поет., книжн., КА́РНІСТЬ заст.; РОЗПРА́ВА (жорстоке або несправедливе); ЕКЗЕКУ́ЦІЯ заст. (тілесне); ПРОЧУХА́Н розм., ТЮ́ЖКА розм., БІЙ заст. Словник синонімів української мови
  6. самосуд — Самосу́д, -ду, -дові; -су́ди, -су́дів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. самосуд — САМОСУ́Д, у, ч. 1. Самочинна розправа (без відома властей і без суду) над злочинцем чи запідозреним у злочині, а також над людиною іншої раси через расову ворожнечу, здійснювана, як правило, натовпом або групою осіб. Словник української мови в 11 томах