1. Словник української мови Грінченка

солонець

Солонець, -нця

м.

1) Солончакъ. Яром, яром за товаром, а горами за волами, солонцями за вівцями. Чуб. V. 472. Біжить як на солонець. Очень спѣшитъ. Фр. Пр. 37.

2) Трава, растущая на солончакахъ. Черном.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. солонець — солоне́ць іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. солонець — -нцю, ч. 1》 Ґрунт, що утворюється із солончаку внаслідок вимивання з верхніх шарів водорозчинних солей. 2》 Озеро або джерело з солоною водою. 3》 Рослина родини лободових із соковитим стеблом і колосоподібним суцвіттям; відзначається солевитривалістю. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. солонець — СОЛОНЕ́ЦЬ, нцю́, ч. 1. част. солонці́, і́в. мн. Ґрунти степових, пустельних і напівпустеотних зон із вмістом легкорозчинних солей. Словник української мови у 20 томах
  4. солонець — о́чі на мо́крому мі́сці у кого. Хтось плаксивий, часто плаче. Марко не полюбляв жінок, у яких очі були на мокрому місці (С. Чорнобривець); — А в мене очі від природи на мокрому місці,— відповідає він і сміється. Фразеологічний словник української мови
  5. солонець — Солоне́ць, солонцю́, -нце́ві; солонці́, -нці́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. солонець — СОЛОНЕ́ЦЬ, нцю́, ч. 1. Грунт, що утворюється із солончаку в результаті вимивання з верхніх шарів водорозчинних солей. Відрізняють солончаки, що містять солі у верхньому горизонті, та солонці, у яких легкорозчинні солі вимиті в глибші шари... Словник української мови в 11 томах