солонець
СОЛОНЕ́ЦЬ, нцю́, ч.
1. част. солонці́, і́в. мн. Ґрунти степових, пустельних і напівпустеотних зон із вмістом легкорозчинних солей.
Відрізняють солончаки, що містять солі у верхньому горизонті, та солонці, у яких легкорозчинні солі вимиті в глибші шари, а в колоїдній частині залишився увібраний натрій (з наук.-попул. літ.);
Попід глинищем, серед колючих хащів та червонястого бур'яну, що росте на солонці, розчищено невеличку нивку (Леся Українка);
Меліорація солонців;
Освоєння солонців.
2. Озеро або джерело з солоною водою.
3. Солевитривала рослина родини лободових із соковитим стеблом і колосоподібним суцвіттям.
Солонець трав'янистий – це перша рослина при заростанні солончаків (з наук. літ.);
Солонець трав'янистий;
Червоний солонець.
4. Ділянка ґрунту із джерелом солоної води.
5. Місце, де кладуть, розсипають сіль для диких тварин.
Щоб розвести і закріпити в господарстві козуль, тут створено штучні солонці. Молоту сіль кладуть у спеціальні корита, а сіль-лизунець – у розколину пенька (з наук.-попул. літ.).
◇ (1) О́чі на солонці́ (д) див. о́ко¹.
Значення в інших словниках
- солонець — солоне́ць іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- солонець — -нцю, ч. 1》 Ґрунт, що утворюється із солончаку внаслідок вимивання з верхніх шарів водорозчинних солей. 2》 Озеро або джерело з солоною водою. 3》 Рослина родини лободових із соковитим стеблом і колосоподібним суцвіттям; відзначається солевитривалістю. Великий тлумачний словник сучасної мови
- солонець — о́чі на мо́крому мі́сці у кого. Хтось плаксивий, часто плаче. Марко не полюбляв жінок, у яких очі були на мокрому місці (С. Чорнобривець); — А в мене очі від природи на мокрому місці,— відповідає він і сміється. Фразеологічний словник української мови
- солонець — Солоне́ць, солонцю́, -нце́ві; солонці́, -нці́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- солонець — СОЛОНЕ́ЦЬ, нцю́, ч. 1. Грунт, що утворюється із солончаку в результаті вимивання з верхніх шарів водорозчинних солей. Відрізняють солончаки, що містять солі у верхньому горизонті, та солонці, у яких легкорозчинні солі вимиті в глибші шари... Словник української мови в 11 томах
- солонець — Солонець, -нця м. 1) Солончакъ. Яром, яром за товаром, а горами за волами, солонцями за вівцями. Чуб. V. 472. Біжить як на солонець. Очень спѣшитъ. Фр. Пр. 37. 2) Трава, растущая на солончакахъ. Черном. Словник української мови Грінченка