1. Словник української мови Грінченка

сповідник

Сповідник, -ка

м. Исповѣдующій. Воно й сповідники оті у Київі грошей дуже багато мають, бо скільки людей висповіда. Канев. у.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. сповідник — спові́дник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. сповідник — 1. Священнослужитель, який здійснює Таїнство Сповіді, сповідає; духівник; 2. і сповідальник Особа, що приймає Таїнство Сповіді, сповідається; спасеник; каяник Словник церковно-обрядової термінології
  3. сповідник — -а, ч. 1》 Священик, який слухає сповідь; духівник. || Людина, якій відверто зізнаються у чомусь, повіряють заповітні думки і т. ін. 2》 Особа, що прийшла на сповідь до священика. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. сповідник — СПОВІ́ДНИК, а, ч. 1. Священик, який слухає сповідь; духівник. [Зоня:] Уперше в житті потребую я сповідника (О. Кобилянська); // Людина, якій відверто признаються у чомусь, повіряють заповітні думки і т. ін. Словник української мови у 20 томах
  5. сповідник — СВЯЩЕ́НИК (служитель культу православної та греко-католицької церкви). ПІП розм., ПАНОТЕ́ЦЬ розм., БА́ТЮШКА розм., ІЄРЕ́Й церк., ПРОТОІЄРЕ́Й церк., ПРОТОЄРЕ́Й розм., ПРОТОПІП церк., ПРЕСВІ́ТЕР церк., ПА́СТИР заст. книжн. Словник синонімів української мови
  6. сповідник — СПОВІ́ДНИК, а, ч. 1. Священик, який слухає сповідь; духівник. [Зоня:] Уперше в житті потребую я сповідника (Коб., II, 1956, 321); // Людина, якій відверто признаються у чомусь, повіряють заповітні думки і т. ін. Словник української мови в 11 томах