1. Словник української мови Грінченка

цур

Цур

меж.

1) Прочь съ чѣмъ, кѣмъ, ну его, тебя.... (выражаетъ желаніе избавиться отъ чего, не имѣть съ чѣмъ дѣла). «Цур їй, пек від нас!» каже Олена. Кв. Цур тобі, який ти дурний. Ном. Таке робили, що цур йому вже і казать. Котл. Ен. ІІІ. 51. Цур тобі пек!

2) Чуръ, стой, погоди (выражаетъ запретъ, непремѣн. условіе, напр. въ игрѣ). Цур на тонший кінець! КС. 1887. VI. 477. Цур, міньки не розміньки! мертвого з гроба не вертають. Харьк. г. Е, ні, стривайте, цур не грать, а то не буду й танцювать, поки барвінку не нарву та не уквітчаюсь. Шевч. 496.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. цур — цур вигук незмінювана словникова одиниця розм. Орфографічний словник української мови
  2. цур — ЦУР, виг., розм. Уживається для заборони торкатися чого-небудь, брати, привласнювати що-небудь, робити щось (у давнину в заклинаннях, тепер перев. в іграх). Словник української мови у 20 томах
  3. цур — виг., розм. Уживається для заборони торкатися чого-небудь, брати, привласнювати що-небудь, робити щось (за старовини в заклинаннях, тепер перев. в іграх). || Вигук, яким скріплюють яку-небудь умову, домовленість і т. ін. (перев. в іграх). || кому, чому. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. цур — ЦУР, виг., розм. Уживається для заборони торкатися чого-небудь, брати, привласнювати що-небудь, робити щось (в старовину в заклинаннях, тепер перев. в іграх). Словник української мови в 11 томах