1. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»

викликати

спричиняти чи викликати

Слово спричиняти відрізняється від свого синоніма викликати тим, що пов’язане з негативними наслідками. Спричинити хворобу, спалах епідемії, невдоволення, спротив, але тільки викликати овації, захват, почуття гордості, сміх, радість. Як видно з прикладів, розглядувані дієслова поєднуються з безприйменниковим орудним відмінком. Спричиняти зрідка трапляється також у сполученні з родовим відмінком іменників та прийменником до. У сучасній мові така сполучуваність сприймається як порушення літературної норми. Порівняймо: “Це свідчить про низьку компетентність кадрів на місцях, що й спричиняє невдоволення” (з журналу) і ненормативний вислів: “Це спричинило до ідеологічних помилок” (з газети).

Джерело: «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик» на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. викликати — (пропонувати вийти, встати) визивати, (письмово) виписувати, (спричиняти появу певного стану) будити, збуджувати, родити, породжувати, зароджувати, (асоціаціями) навівати, наводити, вселяти, поет, (в душу) ронити. , Словник синонімів Полюги
  2. викликати — ви́кликати дієслово доконаного виду виклика́ти дієслово недоконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
  3. викликати — ВИКЛИКУВАТИ (кого) кликати; (гнів) будити, збуджувати; (крах) спричиняти, призводити <�причинятися> до; (на що) провокувати. Словник синонімів Караванського
  4. викликати — I [виклиекатие] -иечу, -иечеиш; нак. -иеч, -иечтеи, док. II [виеклиекатие] -айу, -айеиш, недок. Орфоепічний словник української мови
  5. викликати — I в`икликатидив. викликати. II виклик`ати-аю, -аєш і рідко викликувати, -ую, -уєш, недок., викликати, -ичу, -ичеш і рідко викликнути, -ну, -неш, док., перех. 1》 Голосом, жестами і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. викликати — ВИ́КЛИКАТИ див. виклика́ти. ВИКЛИКА́ТИ, а́ю, а́єш, рідко ВИКЛИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КЛИКАТИ, ичу, ичеш, рідко ВИ́КЛИКНУТИ, ну, неш, док. 1. кого, що. Голосом, жестами і т. ін. пропонувати, просити вийти до кого-небудь, з'явитися в призначене місце. Словник української мови у 20 томах
  7. викликати — див. кликати Словник синонімів Вусика
  8. викликати — виклика́ти / ви́кликати вого́нь на се́бе. Свідомо, навмисне брати на себе всю складність, чиюсь вину або відповідальність за щось. — Може, й справді ми бездарний колектив, а я його безталанний керівник?..— Навіщо така сувора й нищівна самокритика?... Фразеологічний словник української мови
  9. викликати — ВИКЛИКА́ТИ (сприяти виникненню, появі в когось певного почуття, настрою, стану), ЗБУ́ДЖУВАТИ, ПРОБУ́ДЖУВАТИ, БУДИ́ТИ, ПОРО́ДЖУВАТИ, НАВІВА́ТИ, НАВІ́ЮВАТИ, НАВО́ДИТИ, ПІДІЙМА́ТИ (ПІДНІМА́ТИ), РОДИ́ТИ, ЗРО́ДЖУВАТИ, НАРО́ДЖУВАТИ, ВСЕЛЯ́ТИ, ЗАПА́ЛЮВАТИ... Словник синонімів української мови
  10. викликати — ВИ́КЛИКАТИ див. виклика́ти. ВИКЛИКА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко ВИКЛИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КЛИКАТИ, ичу, ичеш і рідко ВИ́КЛИКНУТИ, ну, неш, док., перех. 1. Голосом, жестами і т. ін. пропонувати, просити вийти до кого-небудь, з’явитися в призначене місце. Словник української мови в 11 томах
  11. викликати — Викликати, -каю, -єш сов. в. викликати, -чу, -чеш, гл. Вызывать, вызвать. Листи читали, козаків у поход викликали. Макс. Виклич мені дівча з хати. Мет. 19. --------------- Викликати, -наю, -єш гл. Проклинать. Желех. Словник української мови Грінченка