вилка

Російській вилке в значенні “знаряддя для їди” відповідає українська виделка (срібна виделка, їсти виделкою). Маємо ми і вилку, але цим словом називаємо деталь механізму; сукупність двох прицілів; положення в шаховій грі (вилка штепселя, брати у вилку, створити вилку).

Джерело: «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик» на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вилка — ви́лка 1 іменник жіночого роду виделка ви́лка́ 2 множинний іменник вила Орфографічний словник української мови
  2. Вилка — Виделка Неправильно-правильно
  3. вилка — I -и, ж. 1》 тех. Деталь механізму, приладу, яка має роздвоєний кінець. Штепсельна вилка. 2》 військ. Сукупність двох прицілів, з яких один дає недоліт, а другий – переліт снарядів, мін і т. ін. щодо цілі для наступного уточнення удару. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. вилка — 1. виделка, видельце 2. (дерева) розсоха, соха, сошка, сішка Словник чужослів Павло Штепа
  5. вилка — ВИ́ЛКА¹, и, ж. 1. рідко. Те саме, що виде́лка. Тарілки, ножі й вилки загарчали, як собаки, аж підскочили (І. Нечуй-Левицький); В салоні пані Олімпії говір, брязкіт вилок та ножів об тарілки (І. Словник української мови у 20 томах
  6. вилка — див. вила Словник синонімів Вусика
  7. вилка — ВИДЕ́ЛКА (знаряддя для їди, що має форму ручки з кількома зубцями), ВИДЕ́ЛЬЦЕ рідше, ВИ́ЛКА розм. рідко. Молодиці почали ставити тарілки, поклали ножі й виделки (І. Нечуй-Левицький); Всі перейшли в столову. Словник синонімів української мови
  8. вилка — ВИ́ЛКА¹, и, ж. 1. Те саме, що виде́лка. В салоні пані Олімпії говір, брязкіт вилок та ножів об тарілки (Фр., VII, 1951, 95); Тарілки, ножі й вилки загарчали, як собаки, аж підскочили (Н.-Лев., IV, 1956, 166). 2. техн. Словник української мови в 11 томах
  9. вилка — 1. Спосіб з'єднання двох дерев'яних брусів під кутом. У просвердленому кінці одного робився паз, а на кінці другого — шпунтовий виступ. 2. Початок розжолобка у місці перетинання поверхні даху з гребенями слухового вікна або нижчого даху. Архітектура і монументальне мистецтво
  10. вилка — Ви́лка, -лок с. мн. 1) ум. отъ вила. 2) Ухватъ. Маркев. 84. 3) Косточка у животныхъ, имѣющая видъ развилья. 4) Родъ вышивки на рубахахъ. Чуб. VII. 427. Словник української мови Грінченка