глуз

глуз – глузд

Глуз (у), мн. глузи,-ів, розмовне. – насміхання, глузування з когось, чогось. На глузи брати (підіймати). “ – Добре, що я не вів машину, – ніби сам собі зауважує Михайло, – до нового б року вистачило глузів” (Юрій Яновський). “Обличчя в Мишуні було круглясте, губи пухкі, і саме вони викликали нестерпні глузи дівчат” (Юрій Яновський).

Глузд (у), розмовне. – розум, тверезе розуміння речей.. “У голові судді не жив як треба глузд – він все підписував, а правив секретар” (Левко Боровиковський). “Переміг здоровий глузд” (Ірина Вільде).

Джерело: «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик» на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. глуз — глуз іменник чоловічого роду розм., частіше вживається у множині Орфографічний словник української мови
  2. глуз — ГЛУЗ – ГЛУЗД Глуз, -у, мн. -и, -ів, розм. Глузування з когось, чогось: на глузи брати (підіймати). [Петро:] Се справді доля глузує: більшого глуму, гіршого глузу не пригадати!.. Літературне слововживання
  3. глуз — див. глузи. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. глуз — ГЛУЗ див. глу́зи. Словник української мови у 20 томах
  5. глуз — див. насмішка Словник синонімів Вусика
  6. глуз — бра́ти (підніма́ти) / взя́ти (підня́ти) на глум (на глу́зи, на сміх) кого, що і без додатка. Насміхатися, кепкувати з кого-, чого-небудь. Язикатий подоляк вічно бере на глум Гришині романи з вертихвістками (О. Гончар); (Гаптін:) І чого ти така, Ярино?.. Фразеологічний словник української мови
  7. глуз — НАСМІ́ШКА (глузливий жарт, висміювання кого-, чого-небудь), ГЛУЗУВА́ННЯ, КЕПКУВА́ННЯ, ПО́СМІХ, НА́СМІХ рідше, ГЛУЗ перев. мн., розм., КПИ́НИ мн., розм., СМІ́ХИ мн., розм., СМІ́ШКИ мн., розм. Словник синонімів української мови
  8. глуз — ГЛУЗ див. ГЛУ́ЗИ. Словник української мови в 11 томах