1. Літературне слововживання

глуз

ГЛУЗ – ГЛУЗД

Глуз, -у, мн. -и, -ів, розм. Глузування з когось, чогось: на глузи брати (підіймати). [Петро:] Се справді доля глузує: більшого глуму, гіршого глузу не пригадати!.. (Панас Мирний); –Добре, що не я вів машину, – ніби сам собі зауважує Михайло, – до нового року вистачило б глузів/ (Ю.Яновський).

Глузд, -у, розм. Розум: здоровий глузд. У голові Судді не жив як треба глузд – Він все підписував, а правив секретар (Л.Боровиковський); Люди всі на два ранжири: Є розумні – та без віри, Другі – вірою міцні, Але глуздом – аніні (А.Кримський); Стара з глузду зсунулась, мов собака з соломи (М.Номис).

Джерело: Словник-довідник з українського літературного слововживання на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. глуз — глуз – глузд Глуз (у), мн. глузи,-ів, розмовне. – насміхання, глузування з когось, чогось. На глузи брати (підіймати). “ – Добре, що я не вів машину, – ніби сам собі зауважує Михайло, – до нового б року вистачило глузів” (Юрій Яновський). «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  2. глуз — глуз іменник чоловічого роду розм., частіше вживається у множині Орфографічний словник української мови
  3. глуз — див. глузи. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. глуз — ГЛУЗ див. глу́зи. Словник української мови у 20 томах
  5. глуз — див. насмішка Словник синонімів Вусика
  6. глуз — бра́ти (підніма́ти) / взя́ти (підня́ти) на глум (на глу́зи, на сміх) кого, що і без додатка. Насміхатися, кепкувати з кого-, чого-небудь. Язикатий подоляк вічно бере на глум Гришині романи з вертихвістками (О. Гончар); (Гаптін:) І чого ти така, Ярино?.. Фразеологічний словник української мови
  7. глуз — НАСМІ́ШКА (глузливий жарт, висміювання кого-, чого-небудь), ГЛУЗУВА́ННЯ, КЕПКУВА́ННЯ, ПО́СМІХ, НА́СМІХ рідше, ГЛУЗ перев. мн., розм., КПИ́НИ мн., розм., СМІ́ХИ мн., розм., СМІ́ШКИ мн., розм. Словник синонімів української мови
  8. глуз — ГЛУЗ див. ГЛУ́ЗИ. Словник української мови в 11 томах