1. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»

звичка

Іменники звичай і звичка – тотожні чи ні?

Вони близькі значенням і за суттю певною мірою переплітаються. Однак не тотожні.

Звичай – правила гідної громадської поведінки, що побутують у того чи того народу, суспільної групи, колективу, а також давній, традиційно усталений порядок святкування, відзначення пам'ятних та урочистих подій, дат. Людина, котра живе в якомусь середовищі, вихована в звичаях свого оточення. Про звичку переважно йдеться тоді, коли мають на увазі поведінку або вдачу однієї особи, індивіда.

Обидва слова входять до складу сталих сполучень: для звичаю, у звичаї, своїм звичаєм; за (своєю) звичкою, увійти у звичку, взяти собі за звичку і т. ін. Для літературної мови характерне поєднання іменника звичка з прийменником за, що відбито в СУМі. Цей вислів може поширюватися прикметниками, видозмінюючи свій зміст. Так, за старою звичкою означає “як давно заведено, за давньою традицією”. На місці звороту за своєю звичкою може стояти інший – за своїм звичаєм.

Джерело: «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик» на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. звичка — зви́чка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. звичка — див. звичай Словник синонімів Вусика
  3. звичка — [звичка] -чкие, д. і м. -иц':і, р. мн. -чок Орфоепічний словник української мови
  4. звичка — -и, ж. 1》 Певний спосіб дії, життя, манера поведінки або висловлювання, схильність до чогось, що стали звичними, постійними для кого-небудь. || Властивість вдачі, характеру. 2》 Уміння, навичка, набуті тренуванням, тривалим досвідом. 3》 рідко. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. звичка — ЗВИ́ЧАЙ (загальноприйнятий порядок, правила, які здавна існують у житті, побуті якогось народу, колективу, сім'ї і т. ін. і передаються наступним поколінням), ТРАДИ́ЦІЯ, ЗАВО́Д (ЗАВІ́Д) розм., НО́РОВ розм., ПОВЕДЕ́НЦІЯ розм., ЗАВЕДЕ́НЦІЯ жарт. Словник синонімів української мови
  6. звичка — Зви́чка, -чки, -чці; зви́чки, -чок Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. звичка — ЗВИ́ЧКА, и, ж. 1. Певний спосіб дії, життя, манера поведінки або висловлювання, схильність до чогось, що стали звичними, постійними для кого-небудь. Славко мав звичку сідати на тім ослоні та й довбати перед собою патиком у землі ямку (Март., Тв. Словник української мови в 11 томах
  8. звичка — Зви́чка, -ки ж. Привычка. Така звичка бісова. Мир. Пов. І. 116. Словник української мови Грінченка