звичка

ЗВИ́ЧАЙ (загальноприйнятий порядок, правила, які здавна існують у житті, побуті якогось народу, колективу, сім'ї і т. ін. і передаються наступним поколінням), ТРАДИ́ЦІЯ, ЗАВО́Д (ЗАВІ́Д) розм., НО́РОВ розм., ПОВЕДЕ́НЦІЯ розм., ЗАВЕДЕ́НЦІЯ жарт., ЗАВЕ́ДЕННЯ діал., ОБИЧА́Й фольк., заст., ЗВИ́ЧКА рідко. Зейнеб ніколи не кривдила Кульжан, а тепер.. вона навіть іноді ласкаво зазиває Кульжан у свою юрту і розповідає їй щось цікаве або навчає рідним звичаям (З. Тулуб); За давньою традицією, яка збереглася ще в селах, — називав (син) батька та матір на "ви" (М. Зарудний); Що город, то норов.., що голова, то й розум (М. Номис); По людях було видно, що не пили вони сьогодні могоричу і не підкидали, за давньою поведенцією, на "ура" економа, щоб той поставив зайву чарку (М. Стельмах); — У мене така заведенція: щоб усі працювали, а головина сім'я — більше за інших (І. Гончаренко); У нас таке заведення, що жінки не молотять (Словник Б. Грінченка); Кождий край має свій обичай (прислів'я); Ми любимо свої пісні чудові І звички наші, повні простоти І щирості (Л. Забашта).

ЗВИ́ЧКА (певний спосіб дії, життя, манера поведінки і т. ін., що стали звичними, постійними для кого-небудь), ЗВИ́ЧАЙ рідше, ВДА́ЧА, МО́ДА, ПРИВИ́ЧКА розм., НА́ВИЧКА розм., ПОВА́ДКА розм., ЗАВИ́ЧКА діал., ЗВИЧА́ЙКА діал. Довголітня самотність виробила в Клавди звичку розмовляти сама з собою (Ірина Вільде); На цій отомані спав.. панотець по обіді. Мав звичай лягати з чобітьми (Лесь Мартович); Він уже в крові носив столітню привичку влади над людьми; вона, ця власть карати й милувати, влила ще в душу його предків краплю отрути (Г. Хоткевич); Любили (солдати) князя й за те, що він приніс у Другу армію суворовські навички і погляди (П. Кочура); — То в неї тільки повадка така — сльозами доймати (Панас Мирний); Ганна ніяк не могла погодитися з деякою Гордієвою завичкою поводитися з нею (Б. Грінченко); — Поставте статуетку! Що за міщанська звичайка, вічно крутить щось в руках? (Леся Українка).