звичайно

ЗВИЧА́ЙНО вставн. сл. (уживається для підтвердження думки), ПРИРО́ДНО, НАТУРА́ЛЬНО, Я́СНО, ПЕ́ВНО (ПЕ́ВНЕ), ПЕ́ВНА РІЧ, РОЗУМІ́ЄТЬСЯ, БЕЗПЕРЕ́ЧНО підсил., БЕЗУМО́ВНО підсил., БЕЗСУМНІ́ВНО підсил., БЕЗ СУ́МНІВУ підсил., ЗВІ́СНО розм. В системі виховання він, звичайно, нічого не тямить, зате переконаний, що без нього там діло не піде (Григорій Тютюнник); Я, природно, не бажав би зв'язувати себе такою обіцянкою (І. Кулик); — Може, вам, тату, допомогти чим-небудь?.. То я, натурально, допоможу (Григорій Тютюнник); — Ну, ясно ж, нехай заходить (А. Головко); — Але умова, Павле Макаровичу, — ви книжки не зачитуєте. — Ну, певно ж (А. Головко); Але то й є секрет великого художнього твору, що він не старіється, лише перероджується — в людській уяві, певна річ, бо тільки ж там він і живе (М. Рильський); Згодом, розуміється, пішли інші інтереси, і за ними відійшла набік ота дитяча дружба (Є. Кротевич); Голос, що пролунав у коридорі, належав, безперечно, командирові корабля Журбі (М. Ткач); Ну, та, звісно, на те й ходиться біля винограду, на те й працюється, щоб мати користь (М. Коцюбинський).

ТАК част. (вживається під час відповіді, що підтверджує правильність думки, наявність факту чи явища, виражає згоду на якусь дію тощо), СПРА́ВДІ, ЗВИЧА́ЙНО, БЕЗПЕРЕ́ЧНО, БЕЗУМО́ВНО, БЕЗСУМНІ́ВНО, АВЖЕ́Ж розм., АТО́Ж розм., ОТО́Ж розм., АЯ́КЖЕ розм., АГА́ розм., ЕГЕ́ розм., ЕГЕ́ Ж розм., ТО́ЧНО розм., ФАКТ розм., БІГМА́ (БІГМЕ́) розм., РОЗУМІ́ЄТЬСЯ розм. (Руфін:) Ти знов була сьогодні в катакомбах?.. (Прісцілла:) Так, я була сьогодня в катакомбах і завтра знов піду (Леся Українка); Хлоп'ята розглядали свої й чужі ліхтарики, пишаючись один перед одним їх красою. Справді, вони вражали своєю складною і вибагливою формою (З. Тулуб); Важко? Звичайно, важко (О. Гончар); Я казав: "Безперечно, людина Є вінець створіння всього" (В. Самійленко); — Може, й справді я тенденційно зараз міркую. — Безумовно (І. Ле); Безсумнівно, вона казала правду (О. Донченко); — Чи йти мені до палацу, чи не йти? — спитала Тодозя неначе випадком в тітки Маври. — Атож! Авжеж іди! (І. Нечуй-Левицький); — А планета, вона ж одна, другої такої нема... — Отож, — нахмурюється дядько Іван. — Тож треба думати, що господар планети — це ти, людина (О. Гончар); (Марція:) Чи звідси видно мій новий маєток? (Хуса:) Аякже! (Леся Українка); — А казав же він? — Ага! (Словник Б. Грінченка); — Чи це ви, свахо, запилились? — спитала в Кайдашихи хазяйка. — Еге, моє серденько (І. Нечуй-Левицький); (Батько:) Справді-бо, синку, інвалід ти. Тепер вже ти не просто людина, а людина безнога. (Син:) Точно (О. Довженко); — Відмовився їхати. Чи ви бачили щось подібне? — Що ви кажете? — Факт (О. Довженко); — Бігме, страшно простій людині на таку гору стати (Леся Українка); (Химка:) Буде бабуся утішатися та доглядати онуків... Правда, Іване? (Іван:) А розуміється... (Панас Мирний).