1. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»

покаятися

прийти з повинною чи повинитися?

Слово повинна вживається в українській мові передусім як прикметник жіночого роду. Проте в художній літературі воно траплялося й з функцією іменника – було відповідником російського повинная: “Здавалося, повинну у великій провинності принесли вони з собою” (Панас Мирний). Цей іменник заходив до літературного вжитку не з народної мови, а з російського офіційно-канцелярського лексикону, як, наприклад, слово бумага замість папір (“На щуку хтось бумагу в суд подав” – Леонід Глібов), щоб надати текстові колориту казенності. Навряд чи є потреба в сучасному мовленні (а ми, на жаль, часом спостерігаємо, як бездумно пхають у текст оту саму повинну) користуватися канцеляризмом, коли маємо давні відповідні слова: визнання провини (чи помилки), каяття. Тому російський вислів принести повинную краще перекладати українською признатися (зізнатися) у провині, покаятися, повинитися.

Джерело: «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик» на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. покаятися — пока́ятися дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. покаятися — див. каятися Словник синонімів Вусика
  3. покаятися — [покайатиес'а] -айус'а, -айеіс':а, -айеіц':а, -айуц':а Орфоепічний словник української мови
  4. покаятися — -аюся, -аєшся; наказ. сп. покайся; док. 1》 Визнати свою провину, виявляючи жаль із приводу зробленого, того, що сталося, і т. ін. || Вибачитися, перепросити кого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. покаятися — ПОКА́ЯТИСЯ, а́юся, а́єшся; наказ. сп. пока́йся; док. 1. Визнати свою провину, виявляючи жаль з приводу зробленого, того, що сталося, і т. ін. Чому ж би Роман не міг покаятись (Б. Словник української мови у 20 томах
  6. покаятися — ШКОДУВА́ТИ за чим, про (за) що, із спол. щ о (переживати через щось непоправне, втрачене, загублене), ЖАЛКУВА́ТИ, ЖА́ЛУВАТИ, ЖАЛІ́ТИ, УБОЛІВА́ТИ (ВБОЛІВА́ТИ), ДОСА́ДУВАТИ на що; КА́ЯТИСЯ в чому, РОЗКА́ЮВАТИСЯ в чому (у зробленому, вчиненому). — Док. Словник синонімів української мови
  7. покаятися — Пока́ятися, -ка́юся, -ка́єшся Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. покаятися — ПОКА́ЯТИСЯ, а́юся, а́єшся; наказ. сп. пока́йся; док. 1. Визнати свою провину, виявляючи жаль з приводу зробленого, того, що сталося, і т. ін. Чому ж би Роман не міг покаятись (Гр. Словник української мови в 11 томах
  9. покаятися — Покаятися, -каюся, -єшся гл. Покаяться. Покаявся злодій у ягодах. Ном. № 2250. Словник української мови Грінченка