апостроф

АПОСТРОФ – АПОСТРОФА

Апостроф, -а. Надрядковий знак, яким позначається роздільність вимови я, ю, є, ї та попереднього твердого приголосного. Пишеться перед я, ю, є, ї: а) після губних приголосних (б, п, в, м, ф): б’ю, п’є, п’ять, в’язати (підв’язати), в’ялити (зів’ялити), у здоров’ї, м’ясо, тім’я, В’ячеслав (не пишеться, коли перед губним приголосним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, духмяний, мавпячий, свято, тьмяний, цвях (але верб’я, торф’яний, черв’як)); б) після р: бур’ян, міжгір’я, пір’я, матір’ю, кур’єр, на подвір’ї (не пишеться, коли ря, рю, ре означають сполучення м’якого р з наступними а, у, є: буря, буряк, крякати, крюкати, рябий, ряд); в) після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без’язикий, від’їзд, з’єднаний, з’явитися, об’єм, дит’ясла, мін’юст (перед наступними і, є, а, о, у не пишеться: безіменний, загітувати, зекономити, зокрема, зуміти).

У словах іншомовного походження апостроф пишеться після приголосних б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р, а також після кінцевого приголосного префікса: б’єф, комп’ютер, п’єдестал, інтерв’ю, прем’єр, кар’єра, П’ємонт, Рів’єра, Женев’єва, Фур’є, ад’ютант, ін’єкція, кон’юнктура (не пишеться перед йо, а також коли я, ю позначають пом’якшення попереднього приголосного перед а, у: курйоз, бюджет, бюро, фюзеляж, кювет, Вюртемберг, Мюллер, Гюго).

Цим знаком також позначають усічену розмовну форму слова: ба’ (бабо), ма’ (мамо), мо’ (може).

Апострофа. Стилістична фігура – безпосереднє звертання до відсутньої особи, персоніфікованих явищ природи, предметів, абстрактних понять тощо. І тебе загнали, мій друже єдиний, Мій Якове добрий! Не за Україну, А за її ката довелось пролить Кров добру, не чорну (Т.Шевченко); Кидай, брате, сад зелений, хату, Чуєш? – Зброя грозами дзвенить, Землю рідну, кревну та багату, Будемо з тобою боронить (А.Малишко); Повій, вітре, на Вкраїну (С.Руданський); Квітко з троянди!.. Згадай про мене, Як зайде сонце в листя зелене (Леся Українка).