апостроф

АПО́СТРО́Ф, а, ч.

Знак у вигляді коми, який ставиться вгорі після приголосного перед йотованим для позначення твердої вимови приголосного, а також на місці пропущеного голосного.

Щоб уникнути збігу двох голосних, у своїй фразі “Всіх панів до 'дної ями” П. Тичина замість другого “о” використовує апостроф (з наук. літ.);

Апостроф в алфавіт не входить і на розміщення слів у словнику не впливає (з навч. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. апостроф — апо́стро́ф іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. апостроф — АПОСТРОФ – АПОСТРОФА Апостроф, -а. Надрядковий знак, яким позначається роздільність вимови я, ю, є, ї та попереднього твердого приголосного. Літературне слововживання
  3. апостроф — Паєрик Словник чужослів Павло Штепа
  4. апостроф — [апостроф і апостроф] -фа, м. (на) -ф'і, мн. -фие, -ф'іў Орфоепічний словник української мови
  5. апостроф — -а, ч. Знак у вигляді коми, який ставиться вгорі після приголосного перед йотованим для позначення твердої вимови приголосного, а також на місці пропущеного голосного. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. апостроф — апостро́ф (грец. απόστροφος, букв. – відвернений, звернений на бік) знак, яким в українській мові відокремлюють йотовані від губних та «р» (напр., м’яч, п’ять); в інших мовах ставиться замість пропущеної голосної (напр., Жанна д’Арк). Словник іншомовних слів Мельничука
  7. апостроф — Апо́строф, -фа; -рофи, -фів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. апостроф — АПО́СТРО́Ф, а, ч. Знак у вигляді коми, який ставиться вгорі після приголосного перед йотованим для позначення твердої вимови приголосного (напр.: Лук’ян; Мар’яна; бур’ян; в’янути; п’ять та ін.), а також на місці пропущеного голосного (напр.: "Всіх панів до ’дної ями" — П. Тичина). Словник української мови в 11 томах