апострофа
АПОСТРО́ФА, и, ж., літ.
Риторичний засіб – звернення (перев. несподіване) до одного із слухачів або читачів, до уявної особи або предмета.
Автор “Слова о полку Ігоревім” звертається до князя Ярослава з такою апострофою: “Галицький Осмомисле-Ярославе! Ти високо сидиш на своїм золотокованім престолі, підперши гори Угорські своїми залізними полками, заступивши королеві дорогу, зачинивши ворота Дунаю” (з наук. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- апострофа — Апостро́фа: — звернення до відсутньої особи як до присутньої [55] — звертання, стилістичиа фігура [36] — повчання [46-2] Словник з творів Івана Франка
- апострофа — апостро́фа іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- апострофа — -и, ж. Стилістична фігура: звертання до відсутньої особи як до присутньої, до мертвого як до живого. Великий тлумачний словник сучасної мови
- Апострофа — • Апострофа (грец. 'αποστροφής, букв. — відхилення, тут — звертання) - стилістична фігура; безпосереднє звертання до відсутньої особи, персоніфікованих явищ природи, предметів, абстрактних понять (див. Персоніфікація) тощо: "Згадайте, братія моя..." (Т. Українська літературна енциклопедія
- апострофа — апостро́фа (від грец. άποσροφή – звертання, зворот) стилістична фігура: звертання до відсутньої особи як до присутньої, до мертвого як до живого, до предмета як до людини. Словник іншомовних слів Мельничука