1. Літературне слововживання

виплата

ВИПЛАТА – СПЛАТА – ОПЛАТА

Виплата. Видача плати за що-небудь; сплата боргу: виплата відсотків, виплата робітникам зарплати (зарплатні), закінчити виплату. При тижневих виплатах почалися., чимраз бурливіші та грізніші крики (І.Франко).

Сплата. Внесення плати за що-не-будь, на відшкодування чогось; плата за встановлений державою, установою, організацією збір: сплата векселя, сплата заборгованості, сплата податків, сплата членських внесків.

Оплата. Виплачувані за що-небудь гроші; внесення плати, платіж: гарантована оплата праці, оплата податків, розмір оплати, умови оплати.

Джерело: Словник-довідник з українського літературного слововживання на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. виплата — ви́плата іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. виплата — (грошей) заплата, платіж; (дія) виплачування; У ФР. виплат <н. купляти на виплат>. Словник синонімів Караванського
  3. виплата — -и, ж. Дія за знач. виплачувати і виплатити. Безакцепна виплата — оплата розрахункових документів із рахунків платників у банку незалежно від їх згоди. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. виплата — ВИ́ПЛАТА, и, ж. 1. Дія за знач. випла́чувати і ви́платити. При тижневих виплатах почалися .. чимраз бурливіші та грізніші крики (І. Франко); – Зробіть виплату! – гукнув хтось із валки (В. Словник української мови у 20 томах
  5. виплата — випла́та заробітна плата (ст): Це було так: того дня була субота, й ми всі дістали виплату (Нижанківський) ◊ на випла́ту у кредит (ср, ст)||на рати виплесканий: ◊ ви́плесканий язи́к = язи́к Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. виплата — ВИ́ПЛАТА (видача грошей за роботу), ВИ́ПЛАТ, РОЗРАХУ́НОК (також щодо боргових зобов'язань, оплати рахунків і т. ін.). — Підожди. Ось буде виплата грошей, то ми тобі цілу пачку справжнього цейлонського чаю дістанемо (В. Словник синонімів української мови
  7. виплата — ВИ́ПЛАТА, и, ж. Дія за знач. випла́чувати і ви́платити. При тижневих виплатах почалися.. чимраз бурливіші та грізніші крики (Фр., V, 1951, 371); — Підожди. Словник української мови в 11 томах