вінець

ВІНЕЦЬ – ВІНЦЯ – ВІНЦЕ

Вінець, -нця. 1. Коштовний головний убір, прикраса із золота, корона, зрідка – вінок, а також переносно. В митрополита дрижали руки, коли підняв він золотий вінець, щоб покласти на голову Ярославові (П.Загребельний); Над запеченим згустком хмари гаснув золотий вінець проміння (М.Стельмах); Віри святе джерело, благості вічний вінець (М.Зеров). 2. Горизонтальний ряд колод, цегли, в будівлі, споруді, цямрин у зрубі колодязя тощо.

Вінця, -нець, мн. Верхні краї посуду, а також переносно. Вона взяла ніж і почала вишкрібать вінця старого засаленого горшка (І.Нечуй-Левицький); Я поклав мою сигару на вінця попільнички (Ю.Смолич); Теплий туман слався по полю і налив балку по самі вінця (М.Коцюбинський).

Вінце, -я. 1. Те саме, що вінець 2. На скільки вінець Максим поставив хату? (Словник Б.Грінченка). 2. Те саме, що вінця. В опущеній руці повисла коновка, й з неї цівочкою текла через вінце вода (І.Чендей); Горе давно вже переливалося через її вінце (О.Довженко).

Джерело: Словник-довідник з українського літературного слововживання на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вінець — [в'інец'] -н'ц'а, ор. -нцем, м. (ў) -н'ц'у Орфоепічний словник української мови
  2. вінець — Вінок; (діла) вершок, верх, кінець, завершення; (царський) корона, діядема; (сонця) сяйво, німб, авреоля, сов. ореол; (зрубу) БУД. кільце, коло; П. вінчання, шлюб; вінчик. Словник синонімів Караванського
  3. вінець — вести́ до вінця́ кого. Одружуватися з ким-небудь. Скільки-то перегоріло у його серці огню од того несказанного жалю, що інший перед його очима взяв да й веде її до вінця (П. Куліш). іти́ / піти́ до вінця́. Одружуватися. Фразеологічний словник української мови
  4. вінець — ВІНЕ́ЦЬ, нця́, ч. 1. рідко. Те саме, що віно́к 1. Достига під серп пшениця, Дожида дівчина Гриця Й барвінкового вінця (І. Франко); Такому ж от, як ти, хіба лишиться зів'яле листя та вінці надгробні. Чи думаєш ти Рим перемогти могильною незрушністю такою?... Словник української мови у 20 томах
  5. вінець — -нця, ч. 1》 рідко. Те саме, що вінок 1). || у знач. присл. вінцем. 2》 перен. Останній, найвищий ступінь чого-небудь. || Про успішне завершення чого-небудь. 3》 заст. Прикраса з золота, коштовного каміння, яку носили на голові. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. вінець — I. КОРО́НА (коштовний головний убір — знак високої влади: королівської, царської тощо), ВІНЕ́ЦЬ, КОРУ́НА діал.; ДІАДЕ́МА (вінець або пов'язка з коштовними самоцвітами у верховних урядовців, жерців тощо). Словник синонімів української мови
  7. вінець — ВІНЕ́ЦЬ, нця, ч. 1. рідко. Те саме, що віно́к 1. Достига під серп пшениця, Дожида дівчина Гриця Й барвінкового вінця (Фр., XII, 1953, 464); *Образно. Словник української мови в 11 томах
  8. вінець — (ст.слов.) Один замкнений ряд розташованих по горизонталі колод у зрубі, які з'єднані в кутах врубками та у плані складають 4-, 6- або 8-кутник. Кількість вінців зумовлює висоту зрубу. Прийнято виділяти: ~ верхній — те саме, що і мауерлат. Архітектура і монументальне мистецтво
  9. вінець — І вінець шлюбний, розм. вінок Корона або вінок, який кладуть на голови або тримають над головами заручених, здійснюючи вінчання; корона Словник церковно-обрядової термінології
  10. вінець — див. вершина; вінок Словник синонімів Вусика
  11. вінець — Венец — curb — Geviert — елемент кріплення вертикальних та похилих (вище 45о) виробок. Розрізняють В. рядові (просто вінці) та опорні (основні), що утримують від зміщення ланки кріплення, що розташовані вище. Гірничий енциклопедичний словник
  12. вінець — віне́ць іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  13. вінець — Віне́ць, -нця́, -нце́ві, у -нці́; -нці́, -нці́в, -нця́м Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  14. вінець — Вінець, -нця м. 1) Вѣнокъ. Грин. ІІІ. 271, 545. Ізвила вінець та пішла в танець. Ой де взялися буйнії вітри, скинули вінок у тихий Дунай. Мет. 2) Вѣнецъ. На главу йому корону, вінець щирозлотий. К. Псал. 47. 3) Обрядъ вѣнчанія; вѣнецъ. Словник української мови Грінченка