знічев’я

присл. розм. 1. Від нічого робити; з дурного розуму. Під тином Півень, біля хати, Знічев’я смітник розгрібав (Л.Глібов); [Руфін:] Ну дарма, не варто нам про теє говорити, що там вигадують знічев’я люди (Леся Українка); Семен Іванович не спав і не відпочивав по праці, він просто собі лежав знічев’я (Б.Антоненко-Давидович); Париж заснув. Марія не спить. Знічев’я дивиться у вікно (М.Слабошпицький). 2. Несподівано, раптом. Знічев’я постріл, що пролунав край дороги, тріпонув її тіло, і качка рвучко підвела голову (О.Досвітній); Хома., знічев’я побачив панну (М.Кропивницький). 3. Ні з сього ні з того, без причини. Як угнівається [пан], то знічев’я людину не те що упосліднить, а й занапастить навіки (Марко Вовчок); Дівчата, обмиті піснею та сльозами, сміються знічев’я, хоч їм не до сміху самим (Л.Дмитерко).

Джерело: Словник-довідник з українського літературного слововживання на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. знічев’я — Зніче́в’я, присл. = знече́в’я Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  2. знічев’я — ЗНІЧЕ́В’Я, рідше ЗНЕЧЕ́В’Я, присл., розм. 1. З ні́чого робити. — Знічев’я спочиваєш? — Прийшовши під вікно, Бровко озвавсь… (Гл., Вибр., 1951, 115); [Руфін:] Ну, дарма, не варто нам про теє говорити, що там вигадують знічев’я люди (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах