промовець

ПРОМОВЕЦЬ – ОРАТОР

Промовець, -вця, ор. -вцем. Той, хто виголошує промову; той, хто вміє або любить виголошувати промови. Присівши з хлопцями на піщаній кучугурі, Яресько уважно слухав промовця (О.Гончар); З нього був кепський промовець (Л.Смілянський); Два чи три виступи на студентських зборах., створили йому славу доброго промовця (Ірина Вільде).

Оратор, -а. Переважно той, хто володіє мистецтвом виголошування промов. Кращого оратора, ніж Кузь, в області немає (М.Руденко).

Джерело: Словник-довідник з українського літературного слововживання на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. промовець — [промовеиц'] -оўц'а, ор. -оўцеим, м. (на) -оўцеив'і/-оўц'у, мн. -оўц'і, -оўц'іў Орфоепічний словник української мови
  2. промовець — ОРА́ТОР (той, хто володіє мистецтвом виголошування промов), КРАСНОМО́ВЕЦЬ, ЗЛАТОУ́СТ заст. ірон., ВИТІ́Я заст., РЕ́ЧНИК заст.; ТРИБУ́Н (також громадський діяч); РИ́ТОР (у Старод. Греції та Римі також учитель красномовства). Одного оратора.. Словник синонімів української мови
  3. промовець — (той, хто виголошує промови) доповідач, церк. проповідник, (майстерно) оратор, красномовець. Словник синонімів Полюги
  4. промовець — ПРОМО́ВЕЦЬ, вця, ч. Той, хто виголошує промову. Більша частина товариства .. нетерпеливо [нетерпляче] поглядала на промовця (І. Франко); Присівши з хлопцями на піщаній кучугурі, Яресько уважно слухав промовця (О. Словник української мови у 20 томах
  5. промовець — Оратор, доповідач, (палкий) трибун, (красномовний) витія; (з амбони) проповідник. Словник синонімів Караванського
  6. промовець — Промовець, -вця м. Ораторъ. Левиц. МБ. 28. Словник української мови Грінченка
  7. промовець — промо́вець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  8. промовець — -вця, ч. Той, хто виголошує промову. || Той, хто вміє або любить виголошувати промови; громадський оратор. || церк. Проповідник. Великий тлумачний словник сучасної мови
  9. промовець — Промо́вець, -мо́вця; -мо́вці, -ців Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. промовець — ПРОМО́ВЕЦЬ, вця, ч. Той, хто виголошує промову. Більша частина товариства.. нетерпеливо поглядала на промовця (Фр., VI, 1951, 212); Присівши з хлопцями на піщаній кучугурі, Яресько уважно слухав промовця (Гончар, II, 1959, 342); // Той... Словник української мови в 11 томах