1. Літературне слововживання

індивідуальний

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ – ІНДИВІДУАЛІСТИЧНИЙ – ІНДИВІДУАЛІСТСЬКИЙ

Індивідуальний. Властивий, належний певній особі, не колективний тощо: індивідуальний пакет, індивідуальні риси.

Індивідуалістичний. Який стосується індивідуалізму, пройнятий індивідуалізмом: індивідуалістична теорія, індивідуалістичні настрої, індивідуалістична поведінка.

Індивідуалістський. Властивий індивідуалістові: індивідуалістська поведінка.

Джерело: Словник-довідник з українського літературного слововживання на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. індивідуальний — Особистий, персональний, приватний; (стиль) ориґінальний, самобутній; (- власність) одноосібний, не колективний. Словник синонімів Караванського
  2. індивідуальний — [індиев'ідуал'нией] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
  3. індивідуальний — Особистий, особовий Словник чужослів Павло Штепа
  4. індивідуальний — рос. индивидуальный (від фр. individuel — особистий) — 1. Властивий окремому суб'єктові, індивіду. 2. Розрахований на одну особу. 3. Поширений на кожного зокрема. 4. Одноосібний. Eкономічна енциклопедія
  5. індивідуальний — індивідуа́льний прикметник Орфографічний словник української мови
  6. індивідуальний — -а, -е. 1》 Власт. певній особі. || Розрахований на одну особу. || Поширений на кожного зокрема. 2》 Який перебуває в особистому користуванні, розпорядженні; окремий; прот. колективний, спільний. || Признач. для особистого використання. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. індивідуальний — індивідуа́льний (від франц. individuel – особистий) 1. Властивий окремому суб’єктові, індивіду. 2. Розрахований на одну особу. 3. Поширений на кожного зокрема. 4. Одноосібний. Словник іншомовних слів Мельничука
  8. індивідуальний — ОСОБИ́СТИЙ (який перебуває у розпорядженні, користуванні даної особи; який стосується окремої особи); ІНДИВІДУА́ЛЬНИЙ, ПЕРСОНА́ЛЬНИЙ, ПРИВА́ТНИЙ, ВЛАСНОРУ́ЧНИЙ (про підпис). Словник синонімів української мови
  9. індивідуальний — Індивідуа́льний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. індивідуальний — ІНДИВІДУА́ЛЬНИЙ, а, е. 1. Власт. певній особі. Люди не пізнавали її, мою «суб’єктивну, індивідуальну» душу (Л. Укр., III, 1952, 690); Всі вони [дійові особи повісті] наділені автором індивідуальними рисами (Рад. Словник української мови в 11 томах