індивідуальний

ІНДИВІДУА́ЛЬНИЙ, а, е.

1. Власт. певній особі.

Люди не пізнавали її, мою «суб’єктивну, індивідуальну» душу (Л. Укр., III, 1952, 690);

Всі вони [дійові особи повісті] наділені автором індивідуальними рисами (Рад. літ-во, 2, 1958, 14);

Поки художньо-поетичні неологізми не засвоєні живою мовою, вони залишаються словами індивідуальної лексики їх творців (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 103).

2. Який перебуває в особистому користуванні, розпорядженні; окремий; протилежне колективний, спільний.

Держава щороку виділяє під індивідуальні робітничі городи багато тисяч гектарів землі (Рад. Укр., 3.III 1953, 3);

// Признач. для особистого використання.

Індивідуальний пакет.

3. Здійснюваний окремими особами; не колективний.

Водії степових кораблів взяли на себе індивідуальні зобов’язання (Київ. пр., 16.VIII 1951, 3);

Індивідуальне житлове будівництво;

// Створений окремою особою.

Буває ще категорія неологізмів, так би мовити, індивідуальних (Рильський, III, 1956, 77).

4. Особливий для кожного індивідуума.

Слід використати всі форми керівництва і допомоги пропагандистам — курси, семінари, теоретичні конференції, групові та індивідуальні консультації і т. д. (Рад. Укр., 27 .VIII 1959, 1);

Індивідуальний підхід до учня; Індивідуальний раціон.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. індивідуальний — ІНДИВІДУАЛЬНИЙ – ІНДИВІДУАЛІСТИЧНИЙ – ІНДИВІДУАЛІСТСЬКИЙ Індивідуальний. Властивий, належний певній особі, не колективний тощо: індивідуальний пакет, індивідуальні риси. Індивідуалістичний. Літературне слововживання
  2. індивідуальний — Особистий, персональний, приватний; (стиль) ориґінальний, самобутній; (- власність) одноосібний, не колективний. Словник синонімів Караванського
  3. індивідуальний — [індиев'ідуал'нией] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
  4. індивідуальний — Особистий, особовий Словник чужослів Павло Штепа
  5. індивідуальний — рос. индивидуальный (від фр. individuel — особистий) — 1. Властивий окремому суб'єктові, індивіду. 2. Розрахований на одну особу. 3. Поширений на кожного зокрема. 4. Одноосібний. Eкономічна енциклопедія
  6. індивідуальний — індивідуа́льний прикметник Орфографічний словник української мови
  7. індивідуальний — -а, -е. 1》 Власт. певній особі. || Розрахований на одну особу. || Поширений на кожного зокрема. 2》 Який перебуває в особистому користуванні, розпорядженні; окремий; прот. колективний, спільний. || Признач. для особистого використання. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. індивідуальний — індивідуа́льний (від франц. individuel – особистий) 1. Властивий окремому суб’єктові, індивіду. 2. Розрахований на одну особу. 3. Поширений на кожного зокрема. 4. Одноосібний. Словник іншомовних слів Мельничука
  9. індивідуальний — ОСОБИ́СТИЙ (який перебуває у розпорядженні, користуванні даної особи; який стосується окремої особи); ІНДИВІДУА́ЛЬНИЙ, ПЕРСОНА́ЛЬНИЙ, ПРИВА́ТНИЙ, ВЛАСНОРУ́ЧНИЙ (про підпис). Словник синонімів української мови
  10. індивідуальний — Індивідуа́льний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)